Герої не вмирають!

Пам’ятаємо усіх, хто боровся за Єдину Україну!

Троцюк Віталій Сергійович

Народився 10 липня 1998 року в селі Тамарине Миколаївської області. У 2015 році закінчив Тамаринську загальноосвітню школу, після чого здобував фах у Снігурівському професійно-технічному ліцеї.

У 2017 році був призваний на строкову військову службу. Після завершення служби залишився в лавах Збройних Сил України, підписавши контракт. Його свідомий вибір захищати Батьківщину був продиктований щирим патріотизмом та любов’ю до рідної землі.

Загинув 26 червня 2025 року на Запорізькому напрямку під час виконання бойового завдання.

У нього залишились батьки, дружина та п'ятеро дітей…

Хотенко Юрій Павлович

Народився 5 грудня 1977 року в селі Юріївка Снігурівського району Миколаївської області у сім’ї робітників. Навчався у місцевій школі, в 1995 році закінчив Снігурівську автошколу. Працював у ВАТ «Приозерне».

Строкову військову службу  проходив у період з 1995 по 1997 роки навідником артилеристом. Брав участь в антитерористичній операції на Сході України з 2015 по 2016 роки. Службу проходив в гарячих точках. В період повномасштабного вторгнення російської федерації до України, у грудні 2022 року мобілізований до лав Збройних Сил України старшим навідником у званні старшого солдата. З квітня 2025 року отримав звання молодший сержант.

Загинув 11 червня 2025 року на бойовому завданні в Харківської області у віці 48 років. У Юрія Хотенка залишилась дружина, син та донька.

За особисту мужність виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України нагороджений відзнакою міністра оборони України  від 24 лютого 2025 року «Хрест ракетних військ і артилерії» та нагородою головнокомандувача Збройних Сил України «Золотим Хрестом» від 15 квітня 2025 року.

Войчишин Андрій Олегович

Народився 1 квітня 1997 року в м.Снігурівка.

Звання: солдат.

Загинув 30 травня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Андрія знали як щиру, світлу людину, працьовиту та завжди усміхнену. Він завжди приходив на допомогу, був майстром на всі руки, вмів підтримати словом і ділом, заряджав оточуючих оптимізмом навіть у найважчі часи. 

У Героя залишилися батьки, брат, дружина та двоє маленьких дітей. У серцях рідних і друзів він назавжди залишиться прикладом гідного сина, справжнього чоловіка, гарного батька та вірного товариша.

Поховали загиблого Героя 7 червня 2025 року на міському кладовищі з усіма військовими почестями.

Васильєв Денис Юрійович

Народився 22 серпня 2004 року.

Звання: солдат.

Посада: навідник 3 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 1 десантно-штурмової роти в/ч А0224.

Довгий час Денис вважався зниклим безвісти. Та, на жаль, експертиза ДНК підтвердила найгірше — що він загинув 15 жовтня 2023 року на Донеччині під час виконання бойового завдання.

Молодий воїн до останнього залишався вірним присязі, боронив рідну землю зі зброєю в руках. На момент загибелі, Денису було лише 19 років.

Поховали загиблого Героя 25 квітня 2025 року на кладовищі біля села Афанасіївка.

Мудрий Сергій Сергійович

Дата і місце народження: 27.04.1997 р.н. в м.Снігурівка.

Звання: сержант.

Посада: сержант-інструктор.

В кінці грудня 2022 року Сергій став на захист Батьківщини, проявляв мужність, відданість справі й побратимам.

Серце нашого земляка зупинилось 4 квітня 2025 року.

Поховали Сергія на міському кладовищі у Снігурівці 7 квітня 2025 року.

Кушніренко Віталій Олександрович

Дата і місце народження: 08.07.1977 р.н. в м.Снігурівка.

Звання: молодший сержант.

Посада: старший оператор взводу управління зенітно-кулеметної роти.

Віталій став до лав захисників України влітку 2022 року. Вірний присязі, він віддано боронив рідну землю від російських окупантів, не шкодуючи сил і здоров’я заради свободи та майбутнього нашої країни. Навіть поранення та ампутація кінцівки не зупинила Віталія, і він продовжував служити Батьківщині.

Серце нашого земляка зупинилось 9 березня 2025 року в лікарні внаслідок травм і ускладнень, отриманих під час військової служби.

Поховали Віталія на міському кладовищі у Снігурівці 18 березня 2025 року.

Уткін Вадим Іванович

Народився 17 липня 1988 року в м.Снігурівка. Вчився у Снігурівській ЗОШ №1. Після школи вступив до Миколаївського національного університету ім.В.О.Сухомлинського за спеціальністю «Вчитель фізкультури та ДПЮ», який закінчив з відзнакою.

Вадим був справжнім патріотом та вірним сином своєї Батьківщини. Він без жодних вагань у 2014 році вступив до лав Збройних Сил України та захищав рідну землю від російських окупантів. Брав участь у важких боях біля Савур-Могили, в районі населених пунктів Зеленопілля, Бахмут, Марʼїнка, Дружківка, Часів-Яр.  Він пройшов непростий бойовий шлях, завжди залишаючись відданим присязі та побратимам.

На початку березня 2025 року, в ході виконання бойового завдання Вадим отримав важкі поранення і потрапив до лікарні. Медики до останнього боролись за життя нашого земляка, проте, 10 березня 2025 року серце Вадима зупинилось…

Поховали Вадима на міському кладовищі у Снігурівці 13 березня 2025 року.

У Героя залишились батьки та молодший брат.

• Указом Президента України від 21 серпня 2014 року №660/2014 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
• Указом Президента України від 23 червня 2023 року №347/2023 нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня.
• Нагороджений заохочувальною відзнакою – нагрудним знаком «За відвагу».
• У 2024 році нагороджений медаллю «За військову службу Україні».

Обуховський Олександр Вікторович

Народився 13 лютого 1980 року у місті Снігурівка в Миколаївській області. Працював електриком, з часом переїхав до Миколаєва.

У 2014 році добровольцем вирушив в зону АТО, воював у гарячих точках на сході України. Через захоплення роботою з металом узяв псевдо «Кузнець».

Після демобілізації активно займався громадською діяльністю, брав участь у роботі громадської організації «Асоціація учасників та інвалідів АТО», депутат Миколаївської районної ради Миколаївської області VIII скликання.

У серпні 2021 року уклав новий контракт і пішов на службу до Збройних сил України. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну перебував на фронті, обіймав посаду командира роти ударних безпілотних авіаційних комплексів «Perun Group» 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади.

Загинув в автокатастрофі під час виконання службових обов'язків на Дніпропетровщині у свій ювілей. Церемонія прощання відбулася у Кафедральному соборі Касперівської ікони Божої матері в Миколаєві. Похований 17 лютого на Миколаївському центральному міському цвинтарі.

• Нагрудний знак «Учасник АТО»;
• Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»;
• Відзнака Миколаївської обласної ради «За заслуги перед Миколаївщиною» II ступеня (2020);
• Відзнака Миколаївської обласної ради «Хрест Святого Миколая» (2020);
• Відзнака голови Миколаївської обласної державної адміністрації «Святий Миколай Чудотворець»;
• Почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Срібний хрест».

Бутрім Костянтин Іванович

Дата і місце народження: 1979 р.н. в м.Снігурівка.

Звання: молодший сержант.

Посада: командир автомобільного відділення взводу забезпечення.

Костянтин народився та виріс у Снігурівці, навчався в ЗОШ №3 та місцевому СПТУ. Протягом багатьох років працював у Снігурівській райдержадміністрації та районній раді.

Чоловік мобілізувався до лав ЗСУ у січні 2023 року. Десятого лютого 2025 року Костянтин загинув на війні, у нього залишилися мати, дружина та донька.

Загинув 10 лютого 2025 року, під час виконання бойового завдання на Південному напрямку.

Поховали Костянтина на міському кладовищі у Снігурівці 15 лютого 2025 року.

Каменщик Михайло Юрійович

Дата і місце народження: 1981 р.н. в м.Снігурівка.

Звання: солдат.

Посада: навідник 2 мінометного відділення мінометного взводу.

Загинув 13 грудня, під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку.

Поховали Михайла на міському кладовищі у Снігурівці 20 грудня 2024 року.

Лаба Юрій Вікторович

(позивний JESUS)

Дата і місце народження: 1985 р.н. в м.Снігурівка.

Звання: матрос.

Посада: маскувальник інженерно-маскувального відділення.

Юрій народився 02 травня 1985 року. Навчався в Снігурівській ЗОШ №1, а після її закінчення здобував освіту в Снігурівському професійно-технічному ліцеї з професії „кухар”. Після закінчення ліцею поїхав до м. Одеса, де підробляв в різних сферах поки вчився грати і писати музику. Наполегливість і любов до музики надали можливість стати відомим діджеєм України, займати перші місця в різних конкурсах державного рівня, писати ремікси до пісень відомих українських виконавців, грати на музичних майданчиках та бути запрошеним з виступами в різні міста нашої країни і за її межами. Юрій був щасливою людиною, тому що займався улюбленою справою.

З початком повномасштабного вторгнення росії до нашої України, Юрій почав займатися волонтерством в м. Одеса, потім долучився до волонтерів, які возили воду до м. Миколаїв в найважчі часи для міста. В травні 2023 року Юрій став до лав Збройних Сил України, аби захищати незалежність нашої держави. Службу проходив в військовій частині А4770 м. Одеса. В липні 2023 року був на військовій підготовці в Великій Британії. В лютому 2024 року проходив базову підготовку саперів в Іспанії. В період з вересня по листопад 2024 року проходив перепідготовку саперів на території України. В січні 2025-го року мав пройти курси підвищення кваліфікації та бути представленим до підвищення звання і посади.

Юрій JESUS Лаба загинув 02 грудня 2024 року в м. Одеса під час виконання бойового завдання, боронячи незалежність нашої держави та захищаючи народ України. Він завжди вірив в перемогу України і робив все заради неї. Юра пішов на своє останнє завдання, залишивши нам найтепліші спогади про себе, віру в нашу перемогу і сина Тімура 2020-го року народження

Поховали Юрія на міському кладовищі у Снігурівці 07 грудня 2024 року.

Відзнаки та нагороди:

1. 28.06.2023 Подяка від командира в/ч А4770 "За старанність, сумлінне виконання службових обов'язків та з нагоди Дня Військово-морських Сил України "
2. 27.09.2023 Грамота від командира в/ч А4770 "За старанність, сумлінне виконання службових обов'язків та з нагоди Дня Захисників та Захисниць України"
3. 01.11.2023 грамота від командира в/ч А4770 "За старанність, сумлінне виконання службових обов'язків та з нагоди Дня інженерних військ України"
4. 04.12.2023 Подяка від командира в/ч А4770 "За старанність, сумлінне виконання службових обов'язків та з нагоди Дня Збройних Сил України"
5. 15.07.2024 Подяка від командира в/ч А4770 "За сумлінне виконання службових обов'язків та з нагоди Дня військової частини А4770"

Відзнака Президента України "За Оборону України"

Деркач Максим Олександрович

Максим народився 3 грудня 1999 року в місті Снігурівка Миколаївської області. Навчався у Снігурівській загальноосвітній школі №3. Після завершення 9 класів вступив до Снігурівського професійно-технічного ліцею, де здобував освіту за спеціальностями «Бухгалтерський облік» та «Оператор комп’ютерного набору».

1 квітня 2019 року, завершуючи навчання в ліцеї, Максим ухвалив рішення стати на захист Батьківщини та підписав контракт зі Збройними Силами України. Під час служби здобув звання старшого солдата та обіймав посаду командира гармати самохідного артилерійського взводу.

З початком повномасштабного вторгнення росії Максим брав участь у бойових діях на Південному напрямку — на території Миколаївської та Херсонської областей. Після звільнення Правобережжя продовжив службу на Донецькому напрямку.

20 вересня 2024 року Максим загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Похований 26 вересня на міському кладовищі у Снігурівці.

Указом Президента України від 14 січня 2025 року №29/2025, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, та самовіддане виконання військового обов’язку, Максим був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Циня Михайло Вʼячеславович

Народився 31 липня 1980 року в місті Снігурівка Миколаївської області.

У 1986 році пішов до першого класу Снігурівської загальноосвітньої школи №3, де навчався до 9 класу. Після завершення шкільного курсу вступив до Снігурівського професійно-технічного училища №34, де здобув фах кухаря, а також паралельно пройшов навчання на водія. Успішно склав випускні іспити, отримав диплом і водійські права.

Певний час працював водієм у місті Миколаєві, згодом — кухарем у міському будинку для людей похилого віку.

З початком повномасштабного вторгнення рф виїхав разом із батьками до міста Південноукраїнськ, де у вересні 2022 року добровільно вступив до лав Збройних Сил України.

Після проходження базової загальновійськової підготовки проходив службу в евакуаційній бригаді. Брав також участь у будівництві фортифікаційних споруд та облаштуванні ліній оборони на кордоні з Республікою Білорусь.

Під час служби в Київській області у Михайла було виявлено тяжке невиліковне захворювання. Після дев’яти місяців боротьби за життя його серце зупинилося.

Похований 23 вересня 2024 року на міському кладовищі у Снігурівці.

Тейбаш Володимир Георгійович

Тейбаш Володимир Георгійович народився 20.03.1977 року в селі Кам’янське Арцизького району Одеської області.

З 1984 по 1992 року навчався в Кам’янській середній школі Арцизького р-ну, Одеської обл. По закінченню 9 класів продовжив навчання в Теплицькому ПТУ за спеціальністю тракторист-машиніст сільського господарства. Потім деякий час працює за фахом в місцевому колгоспі. В 1998 році одружується і переїджає жити до дружини в с.Павлівка Снігурівського району. В шлюбі народили з дружиною двох прекрасних діток. Володимир був гарним сім’янином, мав дружні стосунки з сусідами, користувався авторитетом на роботі, вів порядний спосіб життя.

В мирний час працював в мостобудівельному загоні №73, потім томатний завод.

З 2014 по 2015 рік Володимир Георгійович проходить службу в АТО.З перших днів повномаштабного вторгнення йде боронити  Батьківщину. Брав участь у боях на Донецькому напрямку.

Загинув Володимир під час виконання бойового завдання 24 серпня 2024 року на Запорізькому напрямку поблизу населеного пункту Роботине. В нього залишились дружина, донька та син.

Хижняк Андрій Олегович

Дата і місце народження: 28.08.1975 р.н. в м.Снігурівка.

Звання: молодший сержант.

Посада: командир відділення мінометного взводу.

Андрій Хижняк народився 28 серпня 1975 року в містечку Снігурівка на Миколаївщині. Тут він закінчив школу, професійне училище, одружився. Тут народилися і виросли дві його донечки – Ліза та Надія.

Близькі запам’ятали його позитивним, скромним, енергійним, цілеспрямованим та відповідальним.

Після служби в армії Андрій повернувся додому. У молоді роки пробував займатися підприємництвом, потім працював у Снігурівському управлінні зрошувальних систем, охоронцем у будівельному супермаркеті, таксував. Захоплювався автомобілями, любив ремонтувати, будувати

Він був звичайним роботящим хлопцем, якого любили й поважали за добре серце. Андрій нікому не відмовляв у допомозі, брався за будь-яку роботу.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, він був у Снігурівці. У перші ж дні разом із товаришами чоловік став до лав місцевої тероборони. Хлопці виготовляли пляшки із запальною сумішшю, будували барикади, щоб зупинити ворога, який невпинно наближався.

Але у березні 2022 року росіяни захопили Снігурівку.

Окупанти відразу ж почали розпитувати у місцевих про тероборонівців, АТОвців… І хтось вказав на Андрія, бо вже через декілька днів його схопили, били, вимагали якусь інформацію. Потім, разом із ще одним хлопцем, кинули на танк і повезли полями у напрямку Херсона. Дорогою їм вдалося вирватися.

Андрію врятували життя волонтери Червоного Хреста, які знайшли його і привезли у Херсон. Щоправда, місто на той час теж було окуповане.

Декілька тижнів Андрій переховувався, а тоді таємно приїхав до Снігурівки, забрав матір і останнім евакуаційним рейсом відвіз її до сестри у Київ. Невдовзі окупанти остаточно перекрили виїзд з окупованого міста.

Це було наприкінці квітня, а вже на початку травня 2022 року Андрій добровільно приєднався до Баштанської територіальної оборони, взяв до рук зброю та став на захист України. Поки тривала окупація рідного містечка, неодноразово ходив туди у розвідку, оскільки досконало знав місцевість.

Після звільнення Снігурівки, Андрій летів туди, як на крилах. Коли в нього був вільний від бойових завдань час, замість відпочинку він відпрошувався у командира, сідав у машину, купував хліб та інші продукти і віз місцевим мешканцям. Адже після деокупації у них не було нічого. Місцеві досі згадують про його допомогу. Коли підірвали Каховську ГЕС, Андрій разом з побратимами допомагав людям з евакуацією.

Андрій був хорошим мінометником, але без вагань ішов копати окопи, брався за будь-яку іншу важку роботу, якщо це було потрібно. Під час служби чоловік отримав кілька контузій і не дуже добре себе почував. Але коли йому пропонували лягти у госпіталь, відповідав: «Після війни, зараз не на часі».

Загинув 27 серпня, під час виконання бойового завдання на Південному напрямку.

Андрій був справжнім патріотом своєї землі, мужньо захищав рідний край від ворога, не шкодуючи свого життя.

Поховали Андрія на міському кладовищі у Снігурівці 30 серпня 2024 року.

В Андрія залишилися мама, сестра та дві доньки. 

Плотнік Сергій Володимирович

Дата і місце народження: 25.11.1982 р.н. в м.Снігурівка.

Звання: солдат.

Посада: навідник 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу.

Сергій Плотнік народився і виріс у Снігурівці. У 1999 році закінчив Снігурівську ЗОШ №1, де здобув середню освіту. У 2001 році закінчив Снігурівське професійно-технічне училище №34 та здобув кваліфікацію майстра сільського будівництва. З 2009 по 2017 рік працював оператором котельні у Снігурівській лікарні. Після цього деякий час працював будівельником за кордоном, проте, серце його завжди залишалося з рідним містом і він повернувся додому. 

У 2022 році Сергію довелось прожити 8 жахливих місяців у російській окупації. Після того, як Сергій три дні провів у катівнях росіян, він твердо вирішив при першій же можливості піти захищати країну та родину від окупантів, що він і зробив вже після звільнення нашого міста.

Сергій брав участь у важких боях на Сході, де разом зі своїми побратимами тримали позиції в найгарячіших точках. Його бойовий шлях був сповнений відваги та самовідданості. На жаль, 4 серпня, на одному із важливих рубежів Сергій загинув під час виконання бойового завдання від ворожої кулі.

У Сергія залишилися мати, дружина, донька та син. 

Поховали Героя 13 серпня 2024 року на Снігурівському міському кладовищі з усіма почестями.
 

Андрющенко Павло Вікторович

Павло Вікторович народився і виріс у місті Снігурівка. Закінчив ЗОШ №2 у 1990р. Після школи пішов працювати в колгосп Скадовського району Херсонської області. Звідти був направлений на навчання в Херсонський Сільськогосподарський інститут. 

У травні 1991р був призваний до армії. По закінченню служби, отримавши звання старший сержант, був прийнятий до органів внутрішніх справ у місті Снігурівка. Працюючи продовжив навчання. 

У 2000р отримав кваліфікацію молодшого спеціаліста-юриста в Херсонському факультеті Запоріжського юридичного інституту Міністерства Внутрішніх Справ України. У 2008р здобув повну вищу освіту отримавши кваліфікацію юриста у Київському Національному Університеті внутрішніх справ.

Впродовж роботи у МВС України отримав звання майор та вийшов на пенсію за вислугою років. Павло Вікторович ще зі шкільних років був прихильником здорового способу життя, займався боксом, самбо. Перебуваючи на службі МВД приймав участь у різних видах спортивних змагань та займав перші місця. До будь-якої роботи завжди відносився відповідально.

На момент повномасштабного вторгнення рф на територію України працював у фермерському господарстві "Органік Сістемс" оператором технологічних установок.

13 лютого 2023року призваний до лав ЗСУ. 07 липня 2024р займаючи посаду командира відділення самохідного артилерійського дивізіону, загинув в бою за Україну, її свободу і незалежність у віці 51 року. Він назавжди залишиться вірним другом, побратимом. Для матері - турботливим та люблячим сином. Для дружини - люблячим, турботливим та ніжним чоловіком.

У Андрющенка П.В. залишились дружина, син (від першого шлюбу), мати.
 

Артеменко Ілля Леонідович

Артеменко Ілля Леонідович, народився  12 березня  1999р.  в м. Снігурівка,  Баштанського району, Миколаївської області. Ілля  виріс в багатодітній сім'ї.

Навчався у Снігурівській загально-освітній школі I-III ступенів № 3 Снігурівської районної ради Миколаївської області.

Після закінчення 9 класу в 2015 році вступив до Снігурівського професійного ліцею. Закінчив ліцей у 2018 році, здобув професію “Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва».

Ілля був відповідальним  учнем, надійним товаришем та опорою для батьків.

Після закінчення ліцею був призваний на  строкову військову  службу. Демобілізований в запас у 2020 році.

Після демобілізації працював у м. Київ.  

За власним волевиявленням пішов служити до лав Збройних сил України  в 2022 році.  Звання: солдат, 1кулеметного взводу роти вогневої підтримки 1 штурмового  батальйону.

Загинув 23 травня 2024 року в Донецької області в результаті ворожих штурмових дій, під час мінометного обстрілу.

Ілля віддав своє життя за рідну землю, за життя кожного українця.

Місце поховання: міське кладовище біля м.Снігурівка, Баштанський район Миколаївська область.

Указом Президента України від 02 серпня 2024 року №500, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Савсюк Василь Васильович

САВСЮК Василь Васильович, народився  30  червня 1985 р. н.  в с. Івано-Кепине, Баштанського району, Миколаївської області.  

Навчався  в Павлівській ЗОШ, в 2001 році закінчив  школу.

Однокласники, вчителі та працівники школи виключно добрими словами згадують Василя. Він був спокійний, стриманий, працьовитий хлопець. Користувався авторитетом серед однокласників. 

Після закінчення 9 класів в 2001 році  вступив в Миколаївський  технікум залізничного транспорту. 

Працював  монтером колії в КМС -127 Одеської залізниці. 

Перебував в цивільному шлюбі.  

Прийнятий на військову службу 20.01.2023 року Баштанським РТЦК та СП.  Звання: солдат, заступник командира бойової машини - навідник оператор 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини А4718. 

Справжній солдат – це про нього, він мав «золоті» руки та серце, був працьовитим, відповідальним, рішучим та мужнім, завжди готовий прийти на допомогу. Всі рідні та знайомі згадують Василя як щиру, добру та усміхнену людину.

27 серпня 2023 року зник безвісно за особливих обставин під час забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії проти України під час дії біля с. Кліщіївка, Бахмутського району Донецької області. 

Майже вісім місяців про нашого земляка не було жодної звістки. Його рідні та друзі до останнього вірили, що Василь живий. Однак, на превеликий жаль, дива не сталося.

Місце поховання: міське кладовище біля м.Снігурівка, Баштанський район Миколаївська область.

Сибірський Олександр Сергійович 

Сибірський Олександр Сергійович народився 11 серпня 1968 року. 

Він був чуйною людиною та справжнім, вірним другом для своїх побратимів, відважним воїном та захисником рідної Батьківщини. 9 років – з 2015 по 2024рр. Олександр Сергійович з честю виконував обов'язок щодо захисту держави від російських окупантів і до останнього залишався вірним Українському народу.

Помер у лікарні внаслідок тяжкої хвороби у травні 2024 року.

Похований на міському кладовищі м.Снігурівка.

Комісаров Євгеній Олександрович

Дата і місце народження: 03.04.1994 року в с.Новокандакове.

Дата та місце загибелі: 1 березня 2024 року на Луганському напрямку внаслідок артилерійського обстрілу. 

Звання: головний сержант - командир відділення інженерно-саперного взводу.

Євгеній Комісаров народився та виріс в селі Новокадакове в багатодітній сім'ї. Навчався у Нововасилівській середній школі. Після закінчення 9-го класу, вступив в Херсонське професійно-технічне училище, де здобув диплом повара-кондитера. З 2016 року проживав в м.Кременчуг, працював барменом.

На початку повномасштабного вторгнення росіян у березні 2022 року Євгеній пішов в тероборону міста Кременчуг. З квітня служив у лавах Нацгвардії (бригада спеціального призначення АЗОВ).

Брав участь у бойових діях в Луганській обл.

Загинув 01.03.2024 року внаслідок обстрілів ворожою артилерією, отримавши поранення несумісне з життям, на Луганщині у віці 29 років.

Місце поховання: с.Новокондакове, Баштанський район Миколаївська область.

У КОМІСАРОВА Євгенія Олександровича залишились дружина, син.

Молосовський Олександр Валерійович

Дата і місце народження: 07.02.1987 року в м.Авдіївка, Донецької області.

Народився в багатодітній сім’ї. Навчався в Горохівській ЗОШ, закінчив 9 класів. В 2004 році разом з сім’єю переїхав проживати до м. Снігурівки. Згодом вступив до Снігурівського професійного училища № 34 м. Снігурівка, здобув спеціальності повара, водія, тракториста, будівельника. Не одружений.

Брав участь у антитерористичній операції на сході України на Донецькому напрямку. Мав статус учасника бойових дій.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації до України Молосовський О.В. захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність  України.

Загинув 16.02.2024 року на Донеччині під час стрілецького бою з російськими окупантами у віці 37 років.

З рідні у Молосовського О.В. залишились рідна сестра та племінниці. 

Поховали загиблого Героя з усіма військовими почестями 23 лютого 2024 року на міському кладовищі м.Снігурівка.

1) Нагрудний знак "Учасник АТО";

2) Відзнака Президента України "За участь в Антитерорестичній операції".

Теслюк Анатолій Анатолійович

Теслюк Анатолій Анатолійович народився 16 квітня 1983 року в багатодітній родині в с.Калинівка. Мав дуже тяжке дитинство, рідна мати покинула родину і дітей виховував батько. 5 – 6 класів закінчив у Першотравневій ЗОШ Снігурівського (нині Баштанського) р-ну  Миколаївської обл. З 1989 по 1998 роки навчався в Новопетрівській школі-інтернат Снігурівського р-ну  Миколаївської обл. 

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації до України Анатолій був призваний на військову службу 16.02.2023р. мужньо виконував військовий обов’язок, в боях за Україну, її свободу і незалежність.

Теслюк А.А. загинув 12.11.2023 року внаслідок стрілецького бою на Донеччині у віці 40 років.

Похований на сільському кладовищі біля с. Трудолюбівка, Снігурівської міської територіальної громади.

У Героя залишились сестра та брат.

Селезньов Вʼячеслав Володимирович

Дата і місце народження: 17 травня 1986 року в с. Комсомольське (нині Благодатне), Жовтневого району, Миколаївської області, Україна.

Навчався з ЗОШ № 1 м. Снігурівка, закінчив 9 класів. Згодом вступив в Снігурівське професійне училище № 34, навчався за робітничою професією будівельник. До призову працював водієм на хлібозаводі в м. Снігурівка.

Брав участь у антитерористичній операції на сході України з 2019 року. Мав статус учасника бойових дій.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації до України Селезньов В.В. захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Селезньов В.В. помер у шпиталі 25.10.2023 р. у віці 37 років.

У січні 2024 року, розпорядженням начальника Снігурівської міської військової адміністрації від 16.01.2024 року №14-р/с в м. Снігурівка, Снігурівської міської територіальної громади ім’ям В’ячеслава Селезньова названо вулицю на якій він народився та проживав.

Виноград Олександр Олександрович

Місце народження: с.Євгенівка, Снігурівського району.

Дата та місце загибелі: 21 жовтня 2023 року на Херсонському напрямку в ході виконання бойового завдання. 

Звання: матрос.

Посада: гранатометник.

Олександр народився в селі Євгенівка, тут виростав, навчався у школі, закінчив її і почав самостійно заробляти собі на життя, допомагаючи батькам, братам. Як розповів роботодавець Олександр Бондюченко, Олександр Виноград був дуже працьовитим, чесним, відповідальним, добросовісним чоловіком. Він був дуже енергійним, а ще ніколи не боявся труднощів і ніколи не скаржився на втому.

Червень 2022 року змінив його життя зі звичного, мирного на тривожне, сповнене небезпек, воєнне. Олександр став військовим гранатометником  був у гарячих точках Донеччини, де велися запеклі бої.

Після повномасштабного вторгнення росії на територію України він без вагань став на захист рідної країни і своєї багатодітної родини. За цей час морські піхотинці стали його другою сім’єю.

У липні 2023 року Олександру судилося побувати у відпустці, поспілкуватись з родиною , обручитися з коханою дружиною Мариною, побавитись з улюбленими донечками однорічною Олександрою та трьохмісячними двійнятами Тетянкою та Людмилкою. Дуже не хотів він покидати домівку, але треба було йти виконувати свій військовий обов'язок по захисту своєї родини та рідної Батьківщини.

21 жовтня 2023 року о 21 годині ворожий авіа удар обірвав життя 37 річного  Олександра...

Поховали Героя на сільському кладовищі біля його рідного села Євгенівка.

Марчук Руслан Григорович

Дата і місце народження: 09.09.1973р.н. в м.Снігурівка.Звання: солдат.

Посада: водій інженерно-саперного відділення.

У 1980 році пішов до школи, навчався в ЗОШ №4 в м. Снігурівка, Снігурівського (нині - Баштанського) р-ну Миколаївської обл, закінчив 9 класів. Після закінчення школи вступив до Снігурівського професійного технічного училища №34 за спеціальністю тракторист, водій. Його улюбленим хобі було роботи різні поробки із сірників. Працював слюсарем, крановиком, трубоукладачем на нафто перекачувальній станції, згодом в Снігурівській опорній школі.

Проходив строкову військову службу   у період з 1991 по 1993 року в Одеській області, де опановував посаду хімічні війська радіаційної і хімічної розвідки.

Дата та місце загибелі: 21 жовтня 2023 року на Донеччині в ході виконання бойового завдання. 

У захисника залишилось троє дітей та двоє онуків.

За особливу мужність, виявленому у захисті суверенітету та територіальної цілісності України наказом від 29.12.2023 №3128 головнокомандуючим ЗСУ нагороджений нагрудним знаком "Золотий Хрест".

У січні 2024 року, розпорядженням начальника Снігурівської міської військової адміністрації від 16.01.2024 року №14-р/с в м.Снігурівка Снігурівської міської територіальної громади Баштанського р-ну Миколаївської обл ім’ям Руслана Марчука названо провулок (колишній провулок Горького).

Філоненко Сергій Віталійович

Дата і місце народження: 18.08.1994 р.н. в с.Кобзарці.

Звання: солдат.

Посада: командир відділення.

Сергій народився в Кобзарцях, де виростав і навчався в місцевій школі. Був товариським, веселим, доброзичливим. Після закінчення дев’ятого класу, вступив до Снігурівського ліцею, отримав професію будівельника. Закінчивши ліцей працював на різних будівельних майданчиках нашої країни.

Загинув 20.10.2023 року під час ведення бойових на Запорізькому напрямку в результаті артилерійського обстрілу з боку противника.

За час проходження військової служби зарекомендував себе виключно з позитивної сторони. Свої службові обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег по службі.

Сергія поховали на сільському кладовищі біля села Кобзарці. У Героя залишилось двоє дітей.

За особливу мужність, виявлену у захисті суверенітету та територіальної цілісності України  нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмертно.

Червоний Сергій Михайлович

Дата і місце народження: 29.04.1970р.н. в с.Новокандакове, Снігурівського району.

Дата та місце загибелі: 12 жовтня 2023 року на Донеччині в ході виконання бойового завдання. 

Звання: старший солдат.

Посада: механік-водій.

В 1977 році пішов до школи. В 1985 році отримав загальну середню освіту. В 1985 році вступив до Яснополянське ПТУ-34 спеціальність тракторист. Почав свою трудову діяльність з 1990 року. До призову військової служби працював в школі ДСААФ інструктором. З 1996 року працював в радгоспі "Інгулець" до ліквідації підприємства.

Строкову військову службу  проходив у період з 1988 по 1990 у Афганістані. Був учасником бойових дій (на території інших країн (Афганістан).

Брав участь у антитерористичній операції на сході України з 2017 року на Донецькому напрямку за контрактом.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації до України продовжував службу у лавах Збройних Сил України. Брав участь у бойових діях в Донецькій обл.

Сергій Михайлович завжди був веселим, життєрадісним, привітним і завжди усміхненим, своїм позитивом він підбадьорював всіх довкола та завжди був готовий прийти на допомогу.

Саме таким ми маємо запам’ятати нашого Героя, який до останнього подиху був вірний присязі, який віддав своє життя за цілісність і незалежність України.

У Героя залишились дружина та троє дітей.

Поховали загиблого Героя з усіма військовими почестями 18 жовтня 2023 року на сільському кладовищі біля села Єлизаветівка.

За особливу мужність, виявленому у захисті суверенітету та територіальної цілісності України нагороджений:

• Медаллю "За відвагу в Афганській війні" від 15.02.2022 року,
• Указом Президента України від 14.10.1999 року медаллю "Захиснику Вітчизни",
• Указом Президента України від 07.02.2016 року № 53/2016 відзнакою "За участь в антитерорестичній операції",
• Медаллю "Незламним героям російсько – Української війни" (військова частина А0224 Міністерства оборони України № 7173).

Демиденко Павло Леонідович

Дата і місце народження: 14.10.1981 року в м.Снігурівка.

У 1999 році закінчив  Снігурівську ЗОШ  I-III ступенів № 4.

 У період з 1999 - 2001 рік  проходив строкову  військову службу. Працював на Каховській   дистанції колії №16  Одеської залізниці, монтер колії.

Дата та місце загибелі: 05 вересня 2023 року на Донеччині внаслідок артилерійських обстрілів збройними формуваннями російської федерації та безпосередніх зіткнень з ворогом під час бою отримав поранення, несумісне з життям. 

Звання: сержант.

Посада: командир відділення протитанкових  ракетних комплексів взводу вогневої підтримки.

Поховали загиблого Героя з усіма військовими почестями 12 вересня 2023 року на кладовищі біля міста Снігурівка.

За особливу мужність, виявлену у захисті суверенітету та територіальної цілісності України  нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмертно.

Микитюк Віталій Володимирович

Народився 13 червня 1985 року у місті Снігурівка. Після закінчення Снігурівської загальноосвітньої школи №2, вступив на навчання в Снігурівський професійно-технічний ліцей. У 2006 році закінчив Миколаївський державний комерційний технікум. Парубок любив вчитися, нікому не відмовляв у допомозі, був щирим, відкритим, позитивним.

У мирному житті, з 2008 року Віталій працював у Снігурівській філії  АТ «Миколаївобленерго» на посаді електромонтера. Був відповідальним та добросовісним працівником. Пізніше був переведений до філії АТ «Миколаївобленерго» у м. Миколаїв на посаду електромонтера з експлуатації лічильників у службу аудиту, де пропрацював на цій посаді до 2020 року. 
Потім свою трудову діяльність молодий чоловік продовжив у ТОВ СП «Нібулон», працював там електромонтером.

25 жовтня 2021 року Віталій Микитюк пішов на службу по контракту до лав Збройних Сил України. Під час повномасштабної війни ніс службу на посаді стрільця-зенітника. Матрос Микитюк був дуже сміливий і надійний. Яке б завдання не ставили перед ним - завжди виконував.

Віталій Микитюк був турботливим сином та братом, люблячим чоловіком та батьком, вірним товаришем та побратимом, щирою, добропорядною, життєрадісною людиною, мав багато друзів, які його поважали.

Віталій поклав своє життя, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України. Відважний солдат Микитюк загинув під час виконання бойового завдання на східному напрямку 15 серпня 2023 року. 

Указом  Президента України від 23  березня   2022 року № 5084  нагороджений   медаллю « За  військову службу Україні».  

У січні 2024 року, розпорядженням начальника Снігурівської міської військової адміністрації від 16.01.2024 року №14-р/с  в місті  Снігурівка  ім'ям  Віталія Микитюка  названо  вулицю на якій він мешкав.

Указом Президента України від 25 грудня 2024 року №880/2024, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Омеляньчук Володимир Вікторович

Омеляньчук Володимир Вікторович народився 18 липня 1990 року. 
У1996 році пішов до 1-го класу Нововасилівської загальноосвітньої школи, яку закінчив у 2007 році. Після закінчення школи, із 2007 по 2008 роки, здобував світу у Снігурівському професійному училищі за спеціальністю маляр, штукатур». У 2011-2012 роках навчався у Миколаївському вищому професійному училищі №21 за спеціальністю «оператор лінії у виробництві харчової продукції (виробництво напоїв)».

2012 року одружився й проживав у селі Михайлівка Вознесенського району Миколаївській області. Працював у Миколаєві на станції технічного обслуговування. У 2017 році у Володимира Вікторовича народилась донька. Тому він був змушений поїхати до Польщі на роботу (2018-2022 роки).

6 березня 2023 року Омеляньчук В.В. був призваний на військову службу за мобілізацією Вознесенським РТЦК у 57 бригаду на посаду командира 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини А1736.

Володимир Вікторович загинув 8 серпня 2023 року на Донеччині, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини.

Він був звичайним хлопцем. Любив своє село і Україну-неньку. Був щирий, із відкритою душею, безпосередній і безкорисливий. Любив життя і людей. 

У Героя залишились дружина та маленька донечка...

Ярмак Анатолій Степанович

Дата і місце народження: 14.08.1972 року в селі Плиски, Чернігівської області.

У 1987 році закінчив Плисківську ЗОШ Борознянського р-ну  Чернігівської обл. В 1987 році вступив до Новокаховського професійного технічного училища, який закінчив у 1989 році та здобув професії слюсар- інструментальник, ремонтник. З 1989 по 1993 роки працював на Новокаховському електромашинобудівному заводі за фахом слюсар-ремонтник.

До початку повномасштабного вторгнення росіян проживав у селі Кобзарці та працював на місцевому підприємстві ПОСП «Веселий Кут ІІІ». В нього залишилася дружина та троє дітей. 

За словами односельчан, Анатолій був хорошою людиною. Він ніколи не відмовляв у підтримці та допомозі тим, хто до нього звертався, навіть у найважчі часи вмів підтримати і словом, і ділом.

Дата та місце загибелі: 17 березня 2023 року на Донеччині внаслідок артилерійських обстрілів збройними формуваннями російської федерації та безпосередніх зіткнень з ворогом під час бою отримав поранення, несумісне з життям. До серпня 2023 року вважався безвісти зниклим. 

Поховали загиблого Героя з усіма військовими почестями на сільському кладовищі біля села Кобзарці.

Сенчин Дмитро Володимирович

Дата і місце народження: 31.03.1991р. в м.Снігурівка, Снігурівського району.

Навчався  у Снігурівській загальноосвітній школі   І-ІІІ ступенів №1. Однокласники, вчителі та працівники школи виключно добрими словами згадують  Дмитра. Він був спокійний, стриманий, ввічливий, працьовитий хлопець. Користувався авторитетом серед однокласників. 

Після закінчення 9 класів в 2006 році вступив до Снігурівського  професійного технічного ліцею, отримав спеціальність тракторист-машиніст, закінчив навчання  у 2009 році. З 2009 по 2010 рік продовжив навчання за спеціальністю маляр-штукатур.

Працював  монтером колії в КМС -127 Одеської залізниці, проходив підвищення кваліфікації на крановщика 5-го розряду.

З 2015 по 2016 роки брав участь у антитерористичній  операції на Сході України. Учасник бойових дій.

Після військової служби в зоні проведення АТО, працював на заводі «Східний» ПСП «Агрофірма Роднічок» групи компаній Агрофьюжн в м.Снігурівка.  

Служив у 67-й бригаді. Брав участь у бойових діях на Донецькому та Луганському напрямках. В ході бойових дій був поранений, отримав 2 контузії.

Сенчин Д.В. загинув 07.07.2023 року під час виконання бойового завдання захищаючи рідну землю від російських загарбників поблизу населеного пункту Серебрянка Донецької область у віці 32 роки.

У січні 2024 року, розпорядженням начальника Снігурівської міської військової адміністрації від 16.01.2024 року №14-р/с в місті Снігурівка Снігурівської міської територіальної громади Баштанського району Миколаївської області ім’ям Дмитра Сенчина названо вулицю на якій він проживав. 

За особливу мужність, виявленому у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, Указом Президента України від 21 червня 2024 року №370 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Широбоков Леонід Віталійович 

Дата і місце народження: 06.09.1980 року  в  селі  Восточне, Аркаликський р-н, Тургайська  обл., Казахстан.

У  1983 році разом з матір’ю  приїхав до України. У 1996 році закінчив  Чайкінську ЗОШ  Бериславського р-ну  Херсонської обл. У  2003  році  переїхав  до  Миколаївської  обл  в  с.Тамарине  Баштанського  р-ну Миколаївської обл. Працював у сільському  господарстві. Одружений.

Дата та місце загибелі: 07.07.2023р. під час стрілецького бою на Донеччині.

У Героя залишились дружина, діти.

За особливу мужність, виявленому у захисті суверенітету та територіальної цілісності України  06.11.2023  нагороджений "Комбатанським хрестом" (посмертно).

Харів Михайло Володимирович

Дата і місце народження: 17.10.1989р. в с.Нововасилівка, Снігурівського району.

В 1996 році пішов навчатися до школи. В 2006 році закінчив Нововасилівську ЗОШ, отримав повну загальну середню освіту. В 2009 році вступив до Одеського технічного училища та отримав спеціальність будівельник - монтер. Почав свою трудову діяльність з 2010 року.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації до України у 20.09.2022 мобілізований до лав Збройних Сил України.  

Брав участь у бойових діях на Донецькому напрямку.

Дата та місце загибелі: 09.07.2023р. внаслідок обстрілів ворожою артилерією на Донеччині.

Гаврилов Руслан Анатолійович

Дата і місце народження: 22.09.1994р. в с.Новопавлівське, Снігурівського району.

Посада: навідник 1-го кулеметного відділення кулеметного взводу 1-ої стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону

Звання: старший солдат.

У 1999 році разом з сім’єю переїхали до с. Павлівка Снігурівського р-ну (нині– Баштанський р-н) Миколаївської обл. З 2001 по 2010 рік навчався в Павлівській загальноосвітній школі 1-3 ступенів. Після закінчення школи навчався в Снігурівському ліцеї №34, за спеціальністю тракторист-машиніст сільського господарства. Працював на будівництві.

У 2015 році був призваний на строкову службу в лави ЗСУ. Брав участь у антитерористичній операції на сході України.

Дата та місце загибелі: 09.06.2023р. в Луганській області.

За особливу мужність, виявлену у захисті суверенітету та територіальної цілісності України  нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмертно.

Петришин Микола Михайлович

Петришин Микола Михайлович народився 16.05.1967 року в с.Павлівка Снігурівського району Миколаївської області. Навчався в Павлівській ЗОШ, а після закінчення здобував освіту в Снігурівському професійно – технічному училищі №34  за спеціальністю тракториста. Пізніше вивчився на електрозварювальника та почав працювати за професією на Снігурівському заводі ЖБІ у формувальному цеху. Працював в м. Миколаїв на АОЗТ «НСУ- 28».

Одружився, мав доньку. Микола був гарним чоловіком, батьком та чудовим дідусем. Був доброю та щирою людиною, мав багато друзів. 

У січні 2023 року він став до лав Збройних Сил України на посаді водія-заправника автомобільного відділення підвозу пального.

Петришин М.М. помер 07.05.2023 року. Похований на кладовищі біля с. Василівка Снігурівської міської територіальної громади.

У нього залишились дружина, донька, онуки.

Тимощук Костянтин Вікторович

Дата і місце народження: 22.08.1997р. в м.Снігурівка, Миколаївської обл.

В дитинстві з родиною переїхав до м.Зеленодольськ. Навчався у Зеленодольській школі, згодом — у Зеленодольському професійно-технічному училищі. Після завершення навчання хлопець повернувся до Снігурівки. Проходив строкову службу у прикордонних військах. Після служби працював механіком на СТО в рідному місті.

З початком повномасштабного вторгнення росії, Костянтин став на захист України. Служив у лавах Національної гвардії.

Загинув 13 лютого 2023 року на Східному напрямку. Загиблого захисника з усіма військовими почестями поховали у м.Зеленодольськ.

У Героя залишилися мати, батько, дружина та донька.

Аксьонов Валентин Володимирович

Дата і місце народження: 29.07.1994р. в м.Калинівка, Калинівського р-ну, Вінницької обл.

У 2010 році закінчив Кацмазівську ЗОШ Жмеринського р-ну  Вінницької обл. В 2010 році вступив до Фастівського професійного ліцею, який закінчив в 2013 році і здобув фах столяра. Працював на будівництві в місті Києві  за фахом електриком та водієм.

З 2017 по 2021 роки проходив службу за контрактом.

У перший день повномасштабної війни Аксьонов В.В. приєднався до Снігурівської роти охорони на  Миколаївщині. З травня 2022 року захищав Україну у лавах ЗСУ. Обіймав посаду навідника кулеметного відділення.

Дата та місце загибелі: 27.01.2023р. на Запорізькому напрямку.

Залишилася дружина та маленький син.

Указом Президента України 21 червня 2024 року №370/2024 за особливу мужність, виявленому у захисті суверенітету та територіальної цілісності України нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (посмертно).

Ванін Артем Юрійович

Дата і місце народження: 08.12.1987р. в м.Снігурівка, Снігурівського району.

Посада: заступник командира бойової машини, навідник-оператор 2-ї парашутно-десантної роти, 1-го парашутно-десантного батальйону.

Звання: молодший сержант.

Початкову та базову загальну середню освіту здобув у Снігурівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №3. За час навчання в школі  зарекомендував себе як  старанний, активний, дисциплінований, працелюбний учень.   Брав активну участь у громадському житті школи та класу. Користувався авторитетом серед товаришів. В 2005 році  вступив  до Миколаївського філіалу Київського національного університету  культури. Після закінчення навчання  працював приватним підприємцем в м. Миколаєві.

Був прийнятий на військову службу по контракту Миколаївським  ОТЦК та СП. З 01.09.2022 року по 30 вересня 2022 року, з 01 жовтня 2022 року по 10 жовтня 2022 року, з 15 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки  населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Загинув 31.12.2022 року під час ведення бойових поблизу населеного пункту Червонопопівка Сєвєродонецького району Луганської області.

Указом Президента України від 01 вересня 2023 року №550, за особливу мужність, виявлену у захисті суверенітету та територіальної цілісності України нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмертно.

Завіруха Олег Юрійович

12 листопада 2022 року на Донеччині в ході бойових дій загинув снігурівчанин Завіруха Олег Юрійович. У нашого Героя залишилися жінка та троє дітей.

Указом Президента України за героїзм і мужність нагороджений (посмертно) орденом “За мужність” ІІІ ступеня

Великий Федір Вікторович

Солдат Федір Великий на псевдо Агроном загинув 13 жовтня 2022 року поблизу селища Невельське на Донеччині. При виконанні службових обов’язків отримав смертельні поранення внаслідок прямого влучання танкового снаряда. Воїну було 27 років.

Федір народився 5 березня 1995 року в місті Снігурівка Миколаївської області. Закінчив Миколаївський національний аграрний університет за спеціальністю «Агрономія». Працював за фахом у компаніях «Нібулон» та «Нор-Ест Агро».

Під час повномасштабного вторгнення чоловік добровільно долучився до Збройних Сил України. Службу проходив у 56-ій окремій мотопіхотній Маріупольській бригаді. Обіймав посаду старшого стрільця.

«Федя був найкращим чоловіком та батьком. Ми познайомились ще в університеті і разом йшли до цілей. Після початку повномасштабного вторгнення він пішов добровільно в перший день, сказав, що повинен там бути! Це було важко прийняти, але його слово було «закон» і нам довелось лише молитися і підтримувати його. На жаль, після його загибелі все змінилося дуже сильно. Кажуть, що час лікує, але він допомагає лише прийняти те, чого змінити не можна. Синочок щовечора дивиться в небо і говорить, що його тато – найяскравіша зірочка і він Герой!», – розповіла дружина полеглого захисника Наталія.

Поховали військового на Алеї Слави цвинтаря в місті Южноукраїнськ Миколаївської області.

Вдома на Федора чекали батьки, молодший брат, дружина і син.

Свідерко Дмитро Михайлович

Дата та місце народження: 01.12.1979 року в м.Усть-Кут, Іркутська обл, росія.

У 1995 році закінчив  Снігурівську ЗОШ  №3 Снігурівського р-ну  Миколаївської  обл. В 1996 році вступив до  Снігурівського професійного технічного училища №34. До призову до Збройних Сил України працював    в Управлінні каналів річки Інгулець м. Снігурівка за фахом машиніст екскаватора.

4 березня Дмитро Михайлович був мобілізований і проходив службу у складі роти охорони другого відділу Баштанського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що у Снігурівці.

З початком окупації Снігурівки рашистами, Дмитро переміщений до першого відділу райвійськкомату, що у м. Новий Буг.

Дмитро (позивний Rama) хотів, щоб якнайшвидше його рідний край буде визволено від загарбників, тому при першій можливості відправився до бойової 57 ОМПБр.

У серпні-вересні брав участь у боях за звільнення Півдня, зокрема територій Херсонщини. Звісно, не полишав думку, що ось-ось зі своїм підрозділом звільнить всю територію Снігурівщини. Але цим планам не судилося статися – підступна куля рашистів зупинила серце нашого мужнього воїна.

Дмитро Михайлович СВІДЕРКО загинув 6 жовтня під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Давидів Брід, що на Херсонщині.

У Свято-Покровському храмі м. Баштанки прощалися з Дмитром СВІДЕРКОМ його дружина і син, рідні й близькі, побратими, колеги з водного господарства, а також жителі Снігурівщини, Новобужжя та Баштанщини. Поховання героя-захисника відбулося на цвинтарі, що за м. Баштанка.

За особливу мужність, виявленому у захисті суверенітету та територіальної цілісності України нагороджений посмертно  орденом "За мужність" III ступеня. 

Нікулишев Олександр Володимирович

Народився Олександр Нікулишев 2 червня 1980 року в місті Снігурівка Миколаївської області.

Навчався в Снігурівській зош №4 - 1997 р. Закінчив Одеську національну академію зв’язку ім. А.С.Попова– 2016 р. та Одеську військову Академію – 2017 р.

Працював на Одеському ЖБК, будівельник – електрик.

У 1999-2000 рр. – проходив військову службу в Одеському воєнному окрузі, командир взводу в навчально-розвідувальному центрі батальйону зв’язку.

Коли почались воєнні дії в АТО, Олександр пішов добровольцем, хоча мав звільнення від військової служби. Воював у місті Щастя, що на Донбасі, обравши позивний «Сільвер».

Олександр Нікулишев стояв на захисті країни упродовж 8 років, почавши військовий шлях в 2014 році в ОШБ «Айдар». У 2016 році зайняв посаду командира відділення розвідувального взводу в окремій мотопіхотній бригаді. З 2017 року – командир розвідувального взводу, офіцер управління механізованого батальйону в 72 ОМБр імені Чорних Запорожців.

Бої за Київ, Харків, Лисичанськ, Щастя, Авдіївку – такий героїчний шлях земляка.

2 жовтня 2022 року на Донецькому напрямку, прикриваючи собою бойових побратимів, Олександр Нікулишев отримав осколкові поранення внаслідок мінного вибуху. Серце Захисника України перестало битися 3 жовтня 2022 року.

У Олександра залишилася дружина та дві доньки.

За сумлінне виконання службових обов’язків, патріотизм, вірність військовому обов’язку та стійкість духу в період воєнного стану Олександр Нікулишев нагороджений:

- орденом Всеукраїнського Союзу ветеранів АТО «Лицарський хрест добровольця» (2016р.);
- медаллю Української православної церкви Київського патріархату «За жертовність і любов до України (2016 р.);
- медаллю «Авдіївка. Промзона. Стояли насмерть» Громадянської організації «Об’єднання патріотів «Сильні духом» (2018р.);
- медаллю «Учасник АТО» (2018 р.);
- нагрудним знаком командувача об’єднаних сил Збройних України «За службу та звитягу» ІІІ ступеню (2021 р.).

Указом Президента України (№873/2022 від 23.12.2022р.) за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старший лейтенант Нікулишев Олександр Володимирович нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

Туровський Олександр Вікторович

Дата і місце народження: 06.12.1987р. в с.Івано-Кепине, Снігурівського району.

В 1994 році пішов навчатися до Павлівської школи. За роки навчання в школі проявив себе як дисциплінований, відповідальний,  товаристський учень. Після закінчення Павлівської загальноосвітньої школи, вступив на навчання в Миколаївський залізничний технікум. З дитинства захоплювався спортом. Спочатку був гравцем шкільної команди з футболу, згодом захищав честь від районної футбольної команди «Україна».

У мирному житті, Олександр  працював в Одеській залізниці  на посаді дефектоскопіста. Мав багато друзів,  користувався авторитетом на роботі.

Дата загибелі: 06.09.2022р.

В Олександра залишилась дружина та неповнолітній син. Він був люблячим, турботливим чоловіком та батьком.

У січні 2024 року в с.Івано-Кепине, Павлівського старостинського округу, Снігурівської міської територіальної громади ім’ям Олександра Туровського названо вулицю на якій він народився та проживав.

За особливу мужність, виявленому у захисті суверенітету та територіальної цілісності України Президентом України Туровський О.В нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Охмак Олексій Феодосійович

Народився 8 лютого 1985 року в селі Світла Дача Снігурівського району Миколаївської області.

У 2002 році закінчив Снігурівську загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів №1. У 1998 році завершив навчання в Снігурівській дитячій музичній школі за класом труби, брав участь у роботі духового оркестру.

Професійну освіту здобув у Снігурівському професійно-технічному училищі №34 за спеціальністю «кухар». У 2006 році закінчив ДП «УКК» ПРАТ БФ «МИКОЛАЇВБУД», здобувши кваліфікацію лицювальника-плиточника.

Працював у комунальному підприємстві «Снігурівський комунальник».

З 15 жовтня 2014 року по 10 вересня 2015 року проходив військову службу в лавах Збройних Сил України в межах проведення антитерористичної операції. Нагороджений грамотою за сумлінну службу.

Після повернення з АТО працював вантажником готової продукції в ТОВ «Ареал-Снігурівка».

Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації у 2022 році був повторно мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив службу на посаді стрільця-снайпера десантно-штурмового взводу.

Загинув 27 серпня 2022 року на території Донецької області.

Похований на початку вересня 2022 року на Матвіївському кладовищі поблизу міста Миколаїв.

Бохонок Віталій Володимирович

Віталій Бохонок народився 25 березня 1991 року в селі Павлівка Снігурівського району (зараз — Снігурівська ОТГ, Баштанського району) Миколаївської області. Дитинство провів у селі Щербані Вознесенського району.

2008 року Віталій Бохонок закінчив Щербанівську ЗОШ I-III ступенів імені М. Рябошапки. Тоді ж він вступив до Миколаївського національного університету імені В. Сухомлинського на спеціальність «Фізичне виховання», який закінчив 2013 року. Водночас з 2010 по 2012 рік навчався на кафедрі військової підготовки за спеціальністю «Командир аеромобільного взводу» та отримав первинне офіцерське звання — молодший лейтенант.

Ще студентом 5-го курсу влаштувався вчителем фізкультури та захисту Вітчизни у ЗОШ № 28 м. Миколаєва. З початком російської агресії 2014 року Віталій Бохонок добровольцем пішов до військкомату і з 24 березня того року по 03 березня 2015 року був призваний на військову службу до 79-ї окремої аеромобільної бригади (зараз — 79-та окрема десантно-штурмова бригада).

Улітку 2014 року Віталій із побратимами звільняв Донецьку область під час Антитерористичної операції на Сході України. Там наші воїни потрапили в Ізваринський котел, з якого вдалося вийти. У січні 2015 року офіцер захищає Донецький аеропорт.

Того місяця дружина Лариса ненадовго втратила зв’язок із коханим. Вона згадує телефонну розмову: «Перше, що він мені сказав: “Моя мрія збулась”. Я така: “Яка мрія? ”. “Я потрапив в Донецький аеропорт”».

18 січня 2015 року Віталій Бохонок обороняє радіолокаційну станцію аеропорту (позиція «РЛС»). А 22 січня осколок артилерійського снаряда серйозно пошкодив ліктьовий суглоб лівої руки оборонця. Товариші евакуювали його до міста Селідове, а звідти до військового шпиталю у місто Дніпро.

Віталія було поранено в останні дні оборони Донецького аеропорту. У ніч з 22 на 23 січня через позицію РЛС відійшли останні бійці розбитого пожежного депо (з позиції «Пожарка»).

05 травня 2015 року хлопець підписав контракт на проходження служби у Збройних Силах України. У складі своєї 79 бригади він бере участь в АТО та ООС в Луганській і Донецькій областях.

У грудні 2021 року Віталію було присвоєно звання майора, на той час він обіймав посаду начальника штабу 2-го батальйону 79-ї бригади. Планував влітку 2022 року вступити на навчання до військової академії. Проте з перших днів повномасштабного вторгнення росіян зосередився виключно на захисті України.

14 квітня 2022 року офіцера було переведено до 25-ї окремої повітряно-десантної Січеславської бригади, на посаду командира 2-го парашутно-десантного батальйону.

07–15 травня 2022 року в районі населеного пункту Новоселівка Донецької області майор Бохонок зміг утримати лінію оборони в зоні відповідальності батальйону та не допустити здійснення противником (який чисельно переважав у вогневих засобах і техніці) маневрів вглиб району оборони бригади.

Невдовзі з 21 червня по 02 липня 2022 року поблизу селища Вовчоярівка Луганської області батальйон на чолі з Віталієм Бохонком відбив близько 10 атак ворога та завдав йому максимальних втрат у живій силі до 200 осіб. А з техніки було знищено: Т-72 — 13 од., БМП-2 — 8 од., Тигри — 8 од., БТР — 4 од., УРАЛ-4320 — 2 од.., КАМАЗ — 1 од.

Командир роти капітан Олександр Тимощук згадує про Бохонка: «Він завжди був там, де найважче: починається, наприклад, прорив якоїсь із рот батальйону, Віталій Бохонок переміщується туди та керує боєм з контрольно-спостережного пункту підрозділу чи на певній відстані. У комбата завжди були в запасі доглянуті висоти. Тоді майор казав: “Із поля бою бачу краще, ніж зі штабу”. Це надихало особовий склад. Бо коли поруч комбат, ротний не може погано воювати».

25 липня 2022 року поблизу селища Зайцеве Донецької області під час артилерійського обстрілу Віталія Бохонка було тяжко поранено та евакуйовано. Він помер 29 липня 2022 року в шпиталі.

Указом Президента України №791/2022 від 18 листопада 2022 року Віталію присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Також майор Бохонок — повний кавалер Ордена Богдана Хмельницького (Укази Президента України № 47/2019 від 28 лютого 2019 року, № 169/2022 від 25 березня 2022 року, № 432/2022 від 21 червня 2022 року).

Калашнік Микола Борисович

Місце народження: 17.12.1970р.н. в с.Новополтавське, Херсонської області.

Посада: командир гармати 2-го самохідного артилерійського взводу 2-ї самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи в/ч А0224.

Навчався в ЗОШ в с. Калінінське, Херсонської області, закінчив 9 класів. Згодом вступив до Київського училища, здобув спеціальність маляр, штукатур. Потім вступив в школу міліції в м.Маріуполі. Почав свою трудову діяльність працюючи в поліції в м.Бахмут. До призову військової служби працював у воєнізованій охороні Одеської залізничної колії.

Брав участь у антитерористичній операції на сході України з 2015 по 2016 роки на Донецькому напрямку.

Дата та місце загибелі: 3 липня 2022р. на Донеччині.

Місце поховання: 07.07.2022 року на кладовищі в м.Новий Буг.

У січні 2024 року, розпорядженням начальника Снігурівської міської військової адміністрації від 16.01.2024 року №14-р/с в м.Снігурівка Снігурівської міської територіальної громади Баштанського р-ну Миколаївської область ім’ям Миколи Калашніка названо вулицю на якій він проживав.

За особливу мужність, виявлену у захисті суверенітету та територіальної цілісності України  нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмертно.

Кучер Євгеній Іванович

Місце народження: м.Снігурівка.

Дата та місце загибелі: 27.05.2022р. внаслідок ворожого обстрілу на Миколаївщині.

Звання: старший сержант.

Навчався в місцевій ЗОШ №4, працював у банку "Україна" в рідному місті. Згодом переїхав на роботу у Кременчук. У липні 2017 року підписав контракт з окремим батальйоном морської піхоти в Миколаївській області. Під час служби був прикладом для побратимів, завжди проявляв стійкість і мужність, захищаючи Батьківщину від ворога, був непримиримим до окупанта...

Прощання з загиблим захисником відбулося у Міському палаці культури м.Кременчук. Попрощатися з Євгенієм прийшли рідні, небайдужі кременчужани та представники влади, які провели військового в останню путь. Поховали Євгенія Кучера на Свіштовському цвинтарі на Алеї Героїв.

Залишилась дружина, син та донька.

Гончаренко Євгеній Миколайович

Місце народження: 03.10.1994 року в с.Новокондакове,  Снігурівського (нині – Баштанського) р-ну, Миколаївської обл., Україна.

В 2001 році пішов до школи. В 2012 році закінчив Нововасилівську ЗОШ, отримав повну загальну середню освіту. Почав свою трудову діяльність з 2014 року в Херсонській виправній колонії на посаді охоронець. 2016 року звільнився.

Брав участь у антитерорестичній операції на сході України з 2017 року підписавши контракт. 

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації до України  продовжував службу у лавах Збройних Сил України за попередньо підписаним контрактом. Брав участь у бойових діях в Донецькій обл.

Дата та місце загибелі: 10.05.2022р. на Донеччині.

Звання: головний сержант протитанкового взводу 79 ОДШБ.

Місце поховання: кладовище в с.Губник, Гайсинська громада, Вінницька обл.

Ковальов Микола Миколайович

Місце народження: 30 листопада 1995 року в с.Поляна, Снігурівського  (нині – Баштанського) району, Миколаївської  обл., Україна.

Ковальов М.М. з багатодітної родини. Закінчив 9 класів. Згодом навчався в Снігурівському професійному ліцеї, за робітничою спеціальністю тракторист. Працював у закладі ресторанного господарства  «МакДональдз Юкрейн ЛТД».

Ковальов М.М. був світлою, доброю та чуйною людиною, обожнював дітей і свою дружину.

Брав участь у антитерористичній операції на сході України пішов на військову службу за контрактом, мав статус учасника бойових дій.

На момент повномасштабного вторгнення російської федерації до України Ковальов М.М. був на околиці Маріуполя з бойовим розпорядженням захисту. Микола служив у 36-ій окремій бригаді морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського військово – морських сил ЗСУ. Обіймав посаду номера обслуги розрахунку реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи.

Ковальов М.М. загинув 03.04.2022 року у бою за Батьківщину під час оборони Маріуполя на Донеччині внаслідок множинних осколкових поранень.  Воїну назавжди 26 років.

За особливу мужність, виявленому у захисті суверенітету та територіальної цілісності України Указом Президента України нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (наказ № 270 від 23.04.2022 року).

Шульга Андрій Олександрович

Матрос Андрій Шульга, позивний «Будка», загинув 13 березня під час оборони Маріуполя. У лютому йому виповнився 21 рік.

Андрій родом з міста Снігурівка на Миколаївщині. У 2020-му пішов служити на Львівщину, потім перевівся у 36-ту окрему бригаду морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського і вирушив в ООС. Восени 2021-го здійснив п’ять стрибків з парашутом: хлопець мріяв продовжувати військову кар’єру.

Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, морпіхи вже тримали позиції на Маріупольському напрямку. 8 березня Андрій востаннє виходив на зв’язок з рідними, а 13-го — загинув. Як повідомили рідним, Андрій загинув від кулі російського снайпера, однак його захисника досі не можуть знайти.

У Андрія залишилися батьки та двоє братів.

Муровинець Олександр Михайлович

Дата та місце народження: 03.10.1978 року в с.Каноничі, Володимерецький район, Рівненська область.

У 1993 році закінчив Першотравневу ЗОШ Снігурівського р-ну  Миколаївської обл. До призову до Збройних Сил України працював трактористом.

Брав участь у антитерорестичній операції на сході України у період 08.03.2022 р. по 05.04.2022 року.

Дата та місце загибелі: 05.04.2022 року близько 09:35 під час виконання бойового завдання в районі виконання завдань за призначенням в складі резерву ОТУ "Північ", в ході ведення бойових дій в районі відповідальності в/ч А 0998 поблизу н.п. Попасна, внаслідок вогню противника отримав поранення несумісне з життям.

Звання: Молодший сержант

Посада: стрілець-помічник гранатометника 2 десантно-штурмового взводу 1 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Місце поховання: 12.04.2022 міське кладовище м.Миколаєва.

За особливу мужність, виявленому у захисті суверенітету та територіальної цілісності України  нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня від 03 вересня 2023 року посмертно.

Волошин Дмитро Вікторович

Дата та місце народження: 28.01.1999 року в м.Снігурівка.

Навчався у  Снігурівській ЗОШ I-III ступенів №3. За час навчання в школі  зарекомендував  себе  старанним, активним, комунікабельним учнем. Користувався авторитетом серед однокласників. Був лідером у дружньому спілкуванні. Брав  активну участь у громадському  житті класу.

Мав добрий фізичний розвиток. Приймав активну участь у трудових справах школи, культурно-масових заходах, флешмобах. Ніс  справжній приклад сильного характеру і доброго серця.  Проявляв велику  відданість  і патріотизм  не лише в спорті, а й у всіх сферах життя.

У 2016 році  вступив до  Снігурівського  професійного ліцею.  Після закінчення  навчання в 2019 році   був призваний  на строкову  військову  службу.  В період проходження  служби уклав контракт.

Брав участь у антитерористичній  операції на Сході України. Учасник бойових дій.

Загинув 19  березня 2022 року  в результаті артилерійського  обстрілу під час бойового завдання із забезпечення національної безпеки  з оборони, відсічі і стримування збройної  агресії Російської Федерації у  Київській області.

Місце поховання: Нове кладовище №3, м.Малин, Коростенецький район Житомирської області 24.03.2022 року.

 Указом Президента України від 02 червня 2022 року №384 нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Волонтирець Дмитрій Геннадійович

Місце народження: м.Снігурівка, Миколаївська область.

Боєць територіальної оборони. 14.03.2022 року загинув внаслідок вибуху авіабомб, які  були підло скинуті на мирне місто літаком окупаційних військ росії.

Того жахливого ранку, почувши наближення ворожого літака, Дмитро встиг попередити своїх бойових побратимів, цим самим врятувавши їм життя. Але загинув сам…

Місце поховання: м.Снігурівка Миколаївської області.

 Указом Президента України від 09 квітня 2022 року №224 нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Віктор Андрущенко

51-річний Віктор Андрущенко загинув 12 березня 2022 року в селі Євгенівка, що в Баштанському районі Миколаївській області. Він натрапив на засідку окупантів, коли з товаришами стежив за порядком у селі. Чоловік отримав кульове поранення, несумісне з життям.

«Кілька чоловіків організувалися, виїздили, обдивлялися навколо села, стежили, щоб чужих не було, і потрапили в засідку. Тоді їх загинуло троє», – розповіла дружина Віктора, Олена Григоренко.

Віктор Андрущенко був родом із Херсонщини. Народився 11 червня 1970 року в місті Олешки. Закінчив Херсонське училище культури. Обожнював риболовлю, захоплювався автомобілями. Працював маслоробом на Снігурівському молокозаводі.

«Він був дуже чуйним, добрим і чесним. Ніколи і нікому не відмовляв, завжди приходив на допомогу. Відповідальний, надійний. Його любили всі», – додала Олена.

У Віктора Андрущенка залишилися дружина та двоє доньок.

Отчиць Валерій Миколайович

64-річного Валерія Отчиця вбила російська диверсійно-розвідувальна група біля села Євгенівка, що на Миколаївщині.

Він був членом місцевого добровольчого формування. 12 березня 2022 року разом із товаришами патрулював територію у селі та довкола. Валерій натрапив на ворожу засідку, де його та Віктора Андрущенка розстріляла російські військові з розвідувальної групи. Також того дня загинув іще один мисливець – Віктор Коцар.

Валерій Отчиць працював водієм власного великовагового вантажного автомобіля. У вільний час полюбляв риболовлю та полювання.

«Відважний, цілеспрямований та працьовитий. Зразковий сімʼянин», – сказала дружина Валентина.

У нього залишилися дружина, троє дорослих синів та онуки.

Коцар Віктор Олександрович

Життя Віктора Коцаря обірвалось 12 березня 2022 року. Він був членом добровольчого формування з мисливців та мешканців села Євгенівка, що на Миколаївщині. Стримуючи в оточенні ворожу диверсійно-розвідувальну групу з пʼятнадцяти осіб, чоловік загинув неподалік рідного села.

Спершу Віктор Коцар вважався зниклим безвісти, а на його позиції після бою знайшли чотири використані гільзи з мисливської пʼятизарядної рушниці. Тільки 28 квітня 2022 року після тривалих пошуків на тоді вже окупованій території за 50 метрів від позиції Віктора знайшли його тіло.

Віктору Коцару було 58 років. Він мешкав у селі Євгенівка. Працював арматурником ТОВ «Мостобудівельний загін №73». З дитячих років, та навіть будучи вже батьком і дідусем, не покидав аматорську сцену. Був активним учасником танцювального колективу, драматичного, естрадного та духового оркестрів, вокального чоловічого народного ансамблю «Козацький передзвін».

У вільний час полюбляв рибалити та ходити з друзями на полювання.

«Він – людина високої громадської активності, веселий, дружелюбний. Справжній свідомий патріот своєї держави. Такими виховав своїх двох синів, захисників України, та онуків», – сказала дружина Марія Коцар.

У Віктора залишилися дружина, двоє дорослих синів та онуки.

Войтович Юрій Іванович

Місце народження: 06.05.1982р. в селищі Гримайлів, Тернопільської області.

В 1989 році переїхав з батьками в м.Снігурівка, яке стало його рідним місцем та захищаючи яке, загинув. 

Навчався Юрій з 1989 року в Снігурівській ЗОШ №2, яку  закінчив в 1998 році.

Професію здобував в ВПО №21 в м. Миколаїв, за фахом електрорадіомонтажник судовий.

Більшу частину трудової діяльності працював у Миколаївобленерго.

З квітня 2016 року до серпня 2018 року служив за контрактом в ЗСУ, а саме брав участь у антитерористичній  операції на Сході України, був учасником  бойових дій.

Після закінчення контракту повернувся до мирного життя і влаштувався на завод  Агрофьюжен ПСП «Агрофірма Роднічок» м. Снігурівка,  електромонтером.  

З початком повномаштабного вторгнення без вагань став на захист держави та рідного міста, був командиром територіальної оборони, проявляв велику міжність та безстрашність.

Загинув 08 березня 2022 року під  час взяття в полон загарбників поблизу  м. Снігурівка.  Похований на новому кладовищі на центральній алеї.  

 Маленький Юрчик  провів дитинство  у дідуся  з бабусею    на  Тернопільщині . Він любив слухати розповіді  дідуся. Напевно, саме тоді, разом із тими історіями у його  сердечку зародилась  любов до України і ненависть до ворогів.

Герої не вмирають, вони продовжують жити у  своїх нащадках, їх думки, почуття і вчинки стають  думками, почуттями і вчинками наступних поколінь.

 Указом Президента України від 09 квітня 2022 року №224 нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Литвиненко Володимир Миколайович

Дата та місце народження: 03.08.1982 року в м.Цюрупинськ (м.Олешки) Херсонської області.

Навчався в загальноосвітній школі №1 в м. Олешки. У 1999 році закінчив навчання, отримав середню освіту. У 2001 році вступив до Миколаївського медичного коледжу, за спеціальністю масажист – реабілітолог (навчання не закінчив). Одружений.

Брав участь у антитерорестичній операції на Сході України.

Дата та місце загибелі: 25.02.2022 під час виконання бойових завдань в районі н.п.Причепилівка Новоайдарського р-ну Луганської області від поранення несумісного з життям.

Звання: Солдат

Посада: стрілець-помічник гранатометника 2 мехаізованого відділення-бойової машини 2 механізованого взводу 2 механізованої роти 17-го окремого мотопіхотного батальйону.

Місце поховання: м.Дніпропетровськ, Краснопільське кладовище.

За особливу мужність, виявлену у захисті суверенітету та територіальної цілісності України Указом Президента України від 22.05.2022 року № 358  нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Куніцький Сергій Анатолійович

Дата та місце народження: 27.11.1971 року в с.Садове, Миколаївської області.

Дата смерті: 19.11.2021р.

Звання: Прапорщик

Посада: Старшина 3-ї ракетно-артилерійської батареї в/ч А1736

Місце поховання: м.Снігурівка Миколаївської області.

Матусенко Сергій Миколайович

Дата та місце народження: 11.01.1980р.н. м.Снігурівка Миколаївської області.

Навчався у Снігурівській загальноосвітній школі №3. Закінчив Херсонський державний аграрний університет, де здобув спеціальність інженера водного господарства.

Працював інженером відділу водопостачання в Снігурівському управлінні водного господарства та Управлінні каналів річки Інгулець.

У 2016–2017 роках брав участь в антитерористичній операції на сході України у складі підрозділу в/ч А2731. Мав військове звання старшого солдата, обіймав посаду навідника.

Сергій був добрим, справедливим і відповідальним, вірним присязі та відданим своїй Батьківщині, яку захищав, не шкодуючи сил і здоров’я.

5 вересня 2021 року у лікарні зупинилося серце Сергія.

Похований на міському кладовищі у Снігурівці.

Кравцов Сергій Петрович

Дата та місце народження: 05.07.1963р.н. м.Снігурівка Миколаївської області.

Дата смерті: 20.08.2020р.

Звання: старший лейтенант

Посада: командир взводу

Підрозділ: ВЧ 3231.

Причина смерті: Хронічна серцева недостатність, ішемічна хвороба серця.

Місце поховання: м.Снігурівка Миколаївської області.

Столяров Валерій Володимирович

Дата та місце нарождення: 17.12.1967 року.

Звання: Головний сержант

Підрозділ: 2-й механізований взвод, 1-а механізована рота, механізований батальйон 28-ї ОМБр (в/ч А0666)

Дата смерті: 20.07.2020 (смт.Чорноморське, Одеська область)

Волонтирець Дмитро Миколайович

Дата та місце нарождення: 11.02.1979 року.

Дата смерті: 25.11.2019

Звання: Молодший сержант

Все своє життя Дмитро Волонтирець (позивний “Волина”) пов`язав із військовою справою: служив за контрактом у миротворчих військах за кордоном, зокрема в Іраку. До “Азову” у складі батальйону “Донбас” пройшов Іловайський котел та Дебальцеве. В “Азові” ж ніс службу з 2015 року, мав звання молодшого сержанта та був одним із засновників напрямку аеророзвідки у полку. Останні роки займав посаду начальника секції розвідки першого батальйону полку. Окрім розвідки, Дмитро мав неабиякий хист до саперної справи – був одним із кращих саперів “Азову”.

У 2019-му, за успіхи під час несення служби на Світлодарській дузі, зокрема за виконання успішної операції з просування вперед, Дмитро був нагороджений почесною відзнакою “За звитягу та вірність” та нагрудним знаком “За доблесну службу”.

Указом Президента України від 21 серпня 2019 року №614/2019, за особистий вагомий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, виявлену під час бойових дій, зразкове виконання службових обов’язків та високий професіоналізм, був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Останні дні перед непоправним він передавав свої знання побратимам – проводив курси з саперної справи на полігоні полку.

Волина був істинним патріотом своєї держави, любив свій підрозділ і був тут справжньою душею компанії. “Я сподіваюся, що колись вся армія стане такою, як наш полк, тоді нам не страшний будь-який противник”, – говорив Волина в інтерв‘ю з передової пів року тому. “Нашу справу не закінчено, і якщо її отак кинути на півдорозі – навіщо тоді треба було все це починати?” – вважав азовець.

Помер Дмитро на 41-му році життя в лікарні внаслідок інсульту.

У нього залишилися дружина, син та старший брат Сергій.

Похований 27.11.2019 року в м.Конотоп, Сумської області.

Гуменюк Олександр Миколайович

Дата та місце нарождення: 18.12.1971 року на Хмельниччині.

Дата смерті: 20.09.2019

Після закінчення Сімферопільського вищого військового будівельного училища Олександр Миколайович продовжив свою службу у м. Котовську, в ракетних військах, потім у Херсонській частині на аеродромно – технічному обслуговуванні. Далі брав участь у воєнних подіях Югославії, Албанії, Ліберії.

У 2014 році з міста Херсона був мобілізований на службу в ЗСУ в м. Кривий Ріг на посаду командира 8 механізованої роти 3 танкового батальйону. У цьому ж році брав участь у визволенні Дебальцево. Керував опорним пунктом «Бджола», який був названий в честь його позивного. Олександр Миколайович у зоні АТО перебував на посаді командира 1 штурмової роти, 40 окремого батальйону. Навчав розмінюванню своїх підлеглих. Під час обстрілів ворожими градами вивів з оточення, з малими втратами свою роту.

За заслуги перед Батьківщиною Гуменюка Олександра Миколайовича було нагороджено від організації ООН медаллю «За забезпечення миру», орденом «За мужність», та медаллю « За службу Батьківщині».

Помер на 49-му році життя в лікарні після хвороби.

Без батька осиротіло двоє синів: 17 річний Данило та чотирирічний Миколка.

Хохлов Олександр Володимирович

Дата та місце нарождення: 4.03.1979 р.н. с. Червона Долина, Снігурівського району Миколаївської області.

Дата загибелі: 28 квітня 2018 року.

Звання: Молодший сержант.

Посада: командир бойової машини.

Підрозділ: А 0536.

Місце поховання: с. Червона Долина, Снігурівського району Миколаївської області.

Таракан Анатолій Анатолійович

Дата та місце народження: 29.03.1945 р.н. с. Новопетрвка Снігурівського району Миколаївської області.

Дата смерті: 15 січня 2018 р.

Звання: молодший сержант.

Посада: старший механік-водій гранатометник.

Підрозділ: А 0536.

Місце поховання: с. Новопетрівка Снігурівського району Миколаївської області.

Сакович Юрій Віталійович

Дата та місце народження: 06 травня 1967 р., с.Новософіївка, Снігурівський район, Миколаївська область.

Дата смерті: 17 грудня 2017р.

Звання: головний старшина 2-ї роти охорони батальйону охорони 55-ї ОАБр (раніше — 39-й ОМПБ «Дніпро-2»).

Дата та місце поховання: 21 грудня 2017 року, с.Новософіївка, Снігурівського району.

Ніколаєв Сергій Анатолійович

Дата та місце народження: 22 листопада 1972 р., с.Трудолюбівка, Снігурівський район, Миколаївська область.

Дата смерті: 13 листопада 2017р, помер від інсульту.

Звання: Сержант, служив за мобілізацією. З 2016-го продовжив службу за контрактом.

Підрозділ: 406-та окрема артилерійська бригада.

Дата та місце поховання: 15.11.2017р. в с.Трудолюбівка, Снігурівского району.

Кореновський Сергій Васильович

Дата та місце народження: 29 червня 1979 р., м.Снігурівка, Снігурівський район, Миколаївська область.

Дата смерті: 3 листопада 2017р.

Звання: Солдат.

Посада: Гранатометник.

Підрозділ: Десантно-штурмовий батальон 79 ОДШБ.

Дата та місце поховання: 06.11.2017р. в с.Василівка, Снігурівского району.

Попов Олександр Анатолійович

Загинув під час бойових дій

Дата та місце народження: 14 липня 1977 р., м.Миколаїв, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 27 червня 2017 р., с. Миколаївка, Волноваський район, Донецька область.

Звання: Старшина.

Підрозділ: 28-а окрема механізована бригада.

На військовій службі — з 2002 року, з 2004 служив за контрактом у 28-ій окремій механізованій бригаді, в/ч А0666, смт Чорноморське, Одеська область. У 2004—2005 роках проходив службу в Іраку у складі 81-ї тактичної групи української миротворчої місії.

Старшина, головний сержант 1-ї механізованої роти 28 ОМБр.

З початком російської збройної агресії проти України з 2014 року виконував завдання на території проведення антитерористичної операції, пройшов бої у прикордонній зоні, — Маринівка, Степанівка, Савур-могила. Був поранений, після лікування в госпіталі ніс службу за місцем постійної дислокації, у той час співпрацював з волонтерами, допомагав родинам загиблих бойових товаришів. По тому повернувся в зону АТО. Співпрацював з одеським інтернет-виданням «Думська», — якийсь час у 2014 році був позаштатним воєнкором. Також співпрацював з ГО «Україна — це ми» і «Рада громадської безпеки» (м. Одеса), волонтери передавали через Олександра автомобілі в АТО.

Загалом пройшов три ротації у зоні бойових дій на Сході України.

Обставини загибелі: Загинув 27 червня 2017 р. під час несення служби на ВОП в районі с. Миколаївка, Волноваський район, Донецька область.

Сімейний стан: Залишилась дружина та троє дітей.

Місце поховання: м. Миколаїв, міське кладовище Мішково-Погорілове, Алея Слави.

Указом Президента України № 189/2018 від 27 червня 2018 року, “за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Медаль «15 років Збройним Силам України».

Нагрудний знак «Ветеран війни».

Медаль «За службу в Іраку» багатонаціональної дивізії «Центр-Південь» (Польща).

Нагрудний знак 81-ї тактичної групи «Ірак—Васіт—2005».

Стовбовенко Олег Олександрович

Дата та місце нарождення: 06.08.1993р., с.Бурханівка, Снігурівського району

Дата смерті: 17.06.2017р. від серцевого нападу під час несення служби в м.Костянтинівка Донецької області.

Звання: Рядовий, водій взводу матеріально-технічного забезпечення

Підрозділ: 201-й зенітний ракетний полк

У травні 2015 призваний на строкову службу, по закінченні якої підписав контракт. Відряджений в зону АТО до в/ч А0641, 90 ОАеМБ 81 ОАеМБр у м. Костянтинівка, на посаду водія взводу МТЗ. Залишились батьки і двоє братів.

Гринюк Олександр Григорович

Дата та місце нарождення: 17.02.1976 с.Куйбишеве (Калинівка), Снігурівського району

Дата смерті: 03.06.2017

Звання: Солдат

Поляк Анатолій Віталійович

Дата та місце нарождення: 06.08.1983р., с.Тамарине, Снігурівського району

Дата смерті: 04.05.2017р.

Звання: Молодший сержант, старший розвідник 79 окремої десантно-штурмової бригади

Підрозділ: 79-а окрема десантно-штурмова бригада

Коновалюк Олександр Васильович

Дата та місце нарождення: 02.12.1961р., с.Горохівське, Снігурівського району

Дата смерті: 31.12.2016р.

Звання: прапорщик.

Підрозділ: в/ч №А2611

Волокітін Олексій Григорович

Дата та місце нарождення: 10.12.1980р., с.Знам’янка, Снігурівського району

Дата смерті: 27.05.2016р.

Звання: солдат.

Підрозділ: в/ч №А1890

Лісанець Олексій Олексійович

Дата та місце нарождення: 24.08.1977р., м.Донецьк. Проживав у с. Горохівське Снігурівський район Миколаївська область.

Дата смерті: 20.01.2016р.

Звання: молодший сержант.

Підрозділ: Нацгвардія, в/ч №3017

Сосицький Володимир Миколайович

Дата та місце нарождення: 30.12.1957р., с.Верблев, Луцького району, Волинської області.

Дата смерті: 17.01.2016p., Помер в лікарні в м.Одеса внаслідок хвороби серця.

Звання: сержант.

Похований у с. Першотравневе. Залишилися мати й дружина

Мацишин Павло Богданович

Загинув під час виконання бойового завдання

Дата та місце нарождення: 28.06.1983 p., с.Радгоспне, Снігурівського району.

Дата загибелі: 6 вересня 2015 року

Звання: Солдат.

Посада: гранатометник

Підрозділ: 2-й механізований взвод 5-ї механізованої роти 93-ї окремої гвардійської механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1302, польова пошта В2830).

Місце поховання: с. Червона Долина, Снігурівський район, Миколаївська область.

Марквас Ігор Йосипович

Загинув під час бойових дій

Дата та місце нарождення: 17 жовтня 1967р., с.Новомиколаївка, Жовтневий район, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 12 лютого 2015р в с.Логвинове (біля м.Дебальцеве).

Звання: Старший лейтенант

Посада:

Підрозділ:13-й окремий мотопіхотний батальйон (1-а окрема танкова бригада), командир взводу 79-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України.

У 2002-2013 роках проходив службу на посаді стрільця стрілецької команди станції Снігурівка, з 2013 року – стрільць стрілецької команди станції Миколаїв (1 група) Херсонського загону відомчої воєнізованої охорони Служби воєнізованої охорони Регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця».

У серпні 2014 року мобілізований до 79-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0224, місто Миколаїв).

З осені 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

12 лютого 2015 року старший лейтенант Марквас загинув під час танкового обстрілу в районі села Логвинове Артемівського (нині – Бахмутського) району Донецької області в ході проведення операції по розблокуванню траси Бахмут — Дебальцеве.

12 лютого 2015-го бійці батальйону зайшли в село Логвинове — розташоване на трасі Дебальцеве — Артемівськ для проведення «зачистки» територій від залишків незаконних збройних формувань та виявили в лісосмузі танки противника. Внаслідок штурму в село по центру вдалося увійти лише 2 ротам 30-ї бригади, бійці якої взялися встановлювати контроль над Логвиновим, зазнаючи втрат. Контроль над Логвиновим встановити не вдалося — дії військовиків були скуті ударами ворожої артилерії, підрозділ десантників 79-ї бригади (мав синхронно увійти в село з флангу) потрапив під танковий обстріл; загін же 24-ї бригади взагалі не дістався Логвинового.

Указом Президента України № 76/2016 від 1 березня 2016 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Місце поховання: м. Снігурівка.

Шуліков Сергій Вікторович

Загинув під час бойових дій

Дата та місце народження: 11 травня 1983 р., с. Садове, Снігурівський р-н, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 28 липня 2014 р., в с. Дібровка, Шахтарського району, Донецької області.

Звання: Капітан.

Посада: Заступник командира роти, інструктор з парашютно-десантної підготовки.

Підрозділ: 95-а окрема аеромобільна бригада.

З 2000 року в Збройних Силах України. У 2004 році закінчив Аеромобільний факультет Одеського інституту Сухопутних військ (нині – Військова академія). З 2004 року служив в 95-ій окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0281, місто Житомир).

З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

Обставини загибелі: Загинув 28 липня 2014 р. в с. Дібровка, Шахтарського району, Донецької області від кулі снайпера.

Сімейний стан: Залишились вагітна дружина та двоє дітей — донька 2002 р.н. і син 2012 р.н.

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 року, “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Місце поховання: м. Житомир, Смолянське кладовище.

Беленець Андрій Анатолійович

Загинув під час бойових дій

Дата та місце народження: 18 листопада 1968 р., с. Новокиївка, Снігурівський район, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 25 липня 2014 р., с. Піски, Ясинуватський район, Донецька область.

Підрозділ: Добровольчий Український Корпус “Правий сектор”.

Був кандидатом у майстри спорту з самбо і дзюдо. Строкову службу проходив у внутрішніх військах у Салікамську. За мужність та сміливість був представлений до державної винагороди за зразкове блискавичне виконання бойової спецоперації.
У 1992 році одружився 25 липня. Ця дата стала для нього роковою.

Андрій Анатолійович ніколи не залишався байдужим до долі свого народу і долі країни. І тоді, у березні 2014 року, коли почалась російсько-українська війна, він пішов до військомату, щоб піти обороняти від окупантів рідну землю, але отримав відмову за віком.

5 травня 2014 року він був зарахованим у Кіровоградську навчальну частину, а вже потім у добровольчий загін міста Дніпропетровська у ДУК до ” Правого сектору”.

Попри вік Андрій Анатолійович, був підтягнутим та здоровим. Він був надійним бійцем і справжнім побратимом. На нього завжди можна було покластися, був дуже відповідальним. На жаль 25 липня 2014 року, під час жахливого 40 годинного бою, який тривав біля села Піски, Ясенуватського р-ну, Донецької області Андрія оточили ворожі окупанти і щоб не потрапити в полон до ворогів відважний воїн загинув у результатів розриву власної гранати разом з чотирма терористами.

Сімейний стан: Залишилась дружина, троє синів (1993, 1999 і 2006 р.н.) та онук.

Місце поховання: с. Новокиївка, Снігурівський район, Миколаївська область.

Указом президента України № 97/2021 від 14 березня 2021р., “за особисту мужність і героїзм,
виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Платонов Сергій Сергійович

Загинув під час бойових дій

Дата та місце нарождення: 6 лютого 1989 р., м. Снігурівка, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 11 липня 2014 р., с. Зеленопілля, Луганська область.

Звання:Старший солдат.

Посада:

Підрозділ: 79-а окрема аеромобільна бригада.

У 2003 році закінчив 9 класів загальноосвітньої школи №1 міста Снігурівка, потім – професійно-технічне училище №34 (нині – Снігурівський професійний ліцей) міста Снігурівка.

Проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України.

Працював слюсарем на птахофабриці Товариства з обмеженою відповідальністю «Ареал-Снігурівка» (місто Снігурівка).

Навесні 2014 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив у 79-ій окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0224, місто Миколаїв).

З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

11 липня 2014 року в районі села Зеленопілля Свердловського (з 2016 року – Довжанського) району Луганської області біля 4:30 годин ранку російсько-терористичні угрупування обстріляли з реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град» базовий табір українських військових. Унаслідок обстрілу загинуло 7 військовослужбовців Державної прикордонної служби України та 30 військовослужбовців Збройних Сил України, серед них і старший солдат Платонов.

Страшний ранок 11 липня 2014 року назавжди вписано кривавими літерами в історію російсько-української війни на Донбасі. В цей трагічний день під раптовим нальотом російських «Градів» опинилися підрозділи 24-ї механізованої бригади, 79-ї аеромобільної бригади та Прикордонної служби.

О 04:00 в табір прийшла збірна група 79-ї аеромобільної бригади, яка прямувала на КППП «Ізваріно». За день до цього вже підтягнулася частина групи, яка залишилася ночувати. Командир 1-го батальйону Сергій Куз (позивний «Агат») відзначав: «Прорив по зазначеному вузькому коридору на півдні Луганської області з небезпечними флангами був великим ризиком. З нами була 72-а і 17-а танкова бригада, мостоскладальники, більше 50 одиниць техніки. Коли ми прибули на місце в районі Зеленопілля, там вже була 24-та бригада».

Буквально через півгодини після прибуття колони по табору був нанесений вогневий удар реактивними системами «Град». Ті, хто бачив напрямок польоту снарядів, стверджують, що чітко бачили прильоти з південно-західного напрямку – території Російської Федерації. Потім на основі відкритих джерел з’ясувалось, що росіяни вивели 14 установок «Град» на «нуль» в районі села Клуникове і, відстрілявшись з прикордонної території, вийшли.

Слідом по табору відпрацювали «Гради» з іншого напрямку – з занятих бойовиками Ровеньків. Ще з одного напряму «працювала», принаймні, одна батарея 120-мм мінометів, додаючи хаосу в загальну картину. Весь обстріл тривав близько 30 хвилин, ще близько годину після цього рвався боєкомплект.

Через кілька годин після обстрілу, колонна наших військовослужбовців була знову обстріляна прицільним артилерійським вогнем російських найманців. Колонна повернулася назад і тільки з другого разу змогла добратися до позицій батальйону 79-ї бригади поблизу Д`якове. Звідси найтяжче поранених забирали вертольоти, а решту – відвозили автомобільним транспортом в напрямку Амвросіївки.

Указом президента України № 708/2014 від 8 вересня 2014 р., “за особисту мужність і героїзм,
виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Місце поховання: м. Снігурівка.

Воїни світла Миколаївщини

Вічна пам’ять та слава Героям!