Герої не вмирають!

Пам’ятаємо усіх, хто боровся за Єдину Україну!

Мудрий Сергій Сергійович

Дата і місце народження: 27.04.1997 р.н. в м.Снігурівка.

Звання: сержант.

Посада: сержант-інструктор.

В кінці грудня 2022 року Сергій став на захист Батьківщини, проявляв мужність, відданість справі й побратимам.

Серце нашого земляка зупинилось 4 квітня 2025 року.

Поховали Сергія на міському кладовищі у Снігурівці 7 квітня 2025 року.

Кушніренко Віталій Олександрович

Дата і місце народження: 08.07.1977 р.н. в м.Снігурівка.

Звання: молодший сержант.

Посада: старший оператор взводу управління зенітно-кулеметної роти.

Віталій став до лав захисників України влітку 2022 року. Вірний присязі, він віддано боронив рідну землю від російських окупантів, не шкодуючи сил і здоров’я заради свободи та майбутнього нашої країни. Навіть поранення та ампутація кінцівки не зупинила Віталія, і він продовжував служити Батьківщині.

Серце нашого земляка зупинилось 9 березня 2025 року в лікарні внаслідок травм і ускладнень, отриманих під час військової служби.

Поховали Віталія на міському кладовищі у Снігурівці 18 березня 2025 року.

Уткін Вадим Іванович

Вадим був справжнім патріотом та вірним сином своєї Батьківщини. Він без жодних вагань у 2014 році вступив до лав Збройних Сил України та захищав рідну землю від російських окупантів. Він пройшов непростий бойовий шлях, завжди залишаючись відданим присязі та побратимам.

На початку березня 2025 року, в ході виконання бойового завдання Вадим отримав важкі поранення і потрапив до лікарні. Медики до останнього боролись за життя нашого земляка, проте, серце Вадима зупинилось…

Поховали Вадима на міському кладовищі у Снігурівці 13 березня 2025 року.

Обуховський Олександр Вікторович

Олександр народився і виріс на Снігурівщині Миколаївської області. Працював електриком, згодом переїхав до Миколаєва. У 2014 році пішов відстоювати незалежність України, воював у гарячих точках на сході України. Після демобілізації активно займався громадською діяльністю, брав участь у роботі ГО «Асоціація учасників та інвалідів АТО» та був обраний депутатом Миколаївської районної ради.

У серпні 2021 року уклав новий контракт і пішов на службу до ЗСУ, воював із перших днів повномасштабного вторгнення РФ. Був командиром роти ударних безпілотних авіаційних комплексів (РуБпак) "Perun group" 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади.

Олександр Обуховський загинув 13 лютого 2025 року в автокатастрофі на Дніпропетровщині під час виконання бойового завдання.

Бутрім Костянтин Іванович

Дата і місце народження: 1979 р.н. в м.Снігурівка.

Звання: молодший сержант.

Посада: командир автомобільного відділення взводу забезпечення.

Костянтин народився та виріс у Снігурівці, навчався в ЗОШ №3 та місцевому СПТУ. Протягом багатьох років працював у Снігурівській райдержадміністрації та районній раді.

Чоловік мобілізувався до лав ЗСУ у січні 2023 року. Десятого лютого 2025 року Костянтин загинув на війні, у нього залишилися мати, дружина та донька.

Загинув 10 лютого 2025 року, під час виконання бойового завдання на Південному напрямку.

Поховали Костянтина на міському кладовищі у Снігурівці 15 лютого 2025 року.

Каменщик Михайло Юрійович

Дата і місце народження: 1981 р.н. в м.Снігурівка.

Звання: солдат.

Посада: навідник 2 мінометного відділення мінометного взводу.

Загинув 13 грудня, під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку.

Поховали Михайла на міському кладовищі у Снігурівці 20 грудня 2024 року.

Лаба Юрій Вікторович

Дата і місце народження: 1985 р.н. в м.Снігурівка.

Звання: матрос.

Посада: маскувальник інженерно-маскувального відділення.

Загинув 02 грудня, під час виконання бойового завдання на південному напрямку.

Поховали Юрія на міському кладовищі у Снігурівці 07 грудня 2024 року.

Деркач Максим Олександрович

Дата і місце народження: 1999 р.н. в м.Снігурівка.

Звання: старший солдат.

Посада: командир гармати самохідного артилерійського взводу.

Загинув 20 вересня, під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку.

Поховали Максима на міському кладовищі у Снігурівці 26 вересня 2024 року.

Тейбаш Володимир Георгійович

Тейбаш Володимир Георгійович народився 20.03.1977 року в селі Кам’янське Арцизького району Одеської області.

З 1984 по 1992 року навчався в Кам’янській середній школі Арцизького р-ну,Одеської обл.По закінченню 9 класів продовжив навчання в Теплицькому ПТУ за спеціальністю тракторист-машиніст сільського господарства.Потім деякий час працює за фахом в місцевому колгоспі.В 1998 році одружується і переїджає жити до дружини в с.Павлівка Снігурівського району.В шлюбі народили з дружиною двох прекрасних діток.Володимир був гарним сім’янином,мав дружні стосунки з сусідами,користувався авторитетом на роботі,вів порядний спосіб життя.

  В мирний час працював в мостобудівельному загоні №73,потім томатний завод.

З 2014по 2015 рік Володимир Георгійович проходить службу в АТО.З перших днів повномаштабного вторгнення йде боронити  Батьківщину.Брав участь у боях на Донецькому напрямку.

Загинув Володимир під час виконання бойового завдання 24 серпня 2024 року на Запорізькому напрямку поблизу населеного пункту Роботине.В нього залишились дружина,донька та син.

Хижняк Андрій Олегович

Дата і місце народження: 28.08.1975 р.н. в м.Снігурівка.

Звання: молодший сержант.

Посада: командир відділення мінометного взводу.

Андрій Хижняк народився 28 серпня 1975 року в містечку Снігурівка на Миколаївщині. Тут він закінчив школу, професійне училище, одружився. Тут народилися і виросли дві його донечки – Ліза та Надія.

Близькі запам’ятали його позитивним, скромним, енергійним, цілеспрямованим та відповідальним.

Після служби в армії Андрій повернувся додому. У молоді роки пробував займатися підприємництвом, потім працював у Снігурівському управлінні зрошувальних систем, охоронцем у будівельному супермаркеті, таксував. Захоплювався автомобілями, любив ремонтувати, будувати

Він був звичайним роботящим хлопцем, якого любили й поважали за добре серце. Андрій нікому не відмовляв у допомозі, брався за будь-яку роботу.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, він був у Снігурівці. У перші ж дні разом із товаришами чоловік став до лав місцевої тероборони. Хлопці виготовляли пляшки із запальною сумішшю, будували барикади, щоб зупинити ворога, який невпинно наближався.

Але у березні 2022 року росіяни захопили Снігурівку.

Окупанти відразу ж почали розпитувати у місцевих про тероборонівців, АТОвців… І хтось вказав на Андрія, бо вже через декілька днів його схопили, били, вимагали якусь інформацію. Потім, разом із ще одним хлопцем, кинули на танк і повезли полями у напрямку Херсона. Дорогою їм вдалося вирватися.

Андрію врятували життя волонтери Червоного Хреста, які знайшли його і привезли у Херсон. Щоправда, місто на той час теж було окуповане.

Декілька тижнів Андрій переховувався, а тоді таємно приїхав до Снігурівки, забрав матір і останнім евакуаційним рейсом відвіз її до сестри у Київ. Невдовзі окупанти остаточно перекрили виїзд з окупованого міста.

Це було наприкінці квітня, а вже на початку травня 2022 року Андрій добровільно приєднався до Баштанської територіальної оборони, взяв до рук зброю та став на захист України. Поки тривала окупація рідного містечка, неодноразово ходив туди у розвідку, оскільки досконало знав місцевість.

Після звільнення Снігурівки, Андрій летів туди, як на крилах. Коли в нього був вільний від бойових завдань час, замість відпочинку він відпрошувався у командира, сідав у машину, купував хліб та інші продукти і віз місцевим мешканцям. Адже після деокупації у них не було нічого. Місцеві досі згадують про його допомогу. Коли підірвали Каховську ГЕС, Андрій разом з побратимами допомагав людям з евакуацією.

Андрій був хорошим мінометником, але без вагань ішов копати окопи, брався за будь-яку іншу важку роботу, якщо це було потрібно. Під час служби чоловік отримав кілька контузій і не дуже добре себе почував. Але коли йому пропонували лягти у госпіталь, відповідав: «Після війни, зараз не на часі».

Загинув 27 серпня, під час виконання бойового завдання на Південному напрямку.

Андрій був справжнім патріотом своєї землі, мужньо захищав рідний край від ворога, не шкодуючи свого життя.

Поховали Андрія на міському кладовищі у Снігурівці 30 серпня 2024 року.

В Андрія залишилися мама, сестра та дві доньки. 

Плотнік Сергій Володимирович

Дата і місце народження: 25.11.1982 р.н. в м.Снігурівка.

Звання: солдат.

Посада: навідник 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу.

Сергій Плотнік народився і виріс у Снігурівці. У 1999 році закінчив Снігурівську ЗОШ №1, де здобув середню освіту. У 2001 році закінчив Снігурівське професійно-технічне училище №34 та здобув кваліфікацію майстра сільського будівництва. З 2009 по 2017 рік працював оператором котельні у Снігурівській лікарні. Після цього деякий час працював будівельником за кордоном, проте, серце його завжди залишалося з рідним містом і він повернувся додому. 

У 2022 році Сергію довелось прожити 8 жахливих місяців у російській окупації. Після того, як Сергій три дні провів у катівнях росіян, він твердо вирішив при першій же можливості піти захищати країну та родину від окупантів, що він і зробив вже після звільнення нашого міста.

Сергій брав участь у важких боях на Сході, де разом зі своїми побратимами тримали позиції в найгарячіших точках. Його бойовий шлях був сповнений відваги та самовідданості. На жаль, 4 серпня, на одному із важливих рубежів Сергій загинув під час виконання бойового завдання від ворожої кулі.

У Сергія залишилися мати, дружина, донька та син. 

Поховали Героя 13 серпня 2024 року на Снігурівському міському кладовищі з усіма почестями.
 

Андрющенко Павло Вікторович

Павло Вікторович народився і виріс у місті Снігурівка. Закінчив ЗОШ №2 у 1990р. Після школи пішов працювати в колгосп Скадовського району Херсонської області. Звідти був направлений на навчання в Херсонський Сільськогосподарський інститут. 

У травні 1991р був призваний до армії. По закінченню служби, отримавши звання старший сержант, був прийнятий до органів внутрішніх справ у місті Снігурівка. Працюючи продовжив навчання. 

У 2000р отримав кваліфікацію молодшого спеціаліста-юриста в Херсонському факультеті Запоріжського юридичного інституту Міністерства Внутрішніх Справ України. У 2008р здобув повну вищу освіту отримавши кваліфікацію юриста у Київському Національному Університеті внутрішніх справ.

Впродовж роботи у МВС України отримав звання майор та вийшов на пенсію за вислугою років. Павло Вікторович ще зі шкільних років був прихильником здорового способу життя, займався боксом, самбо. Перебуваючи на службі МВД приймав участь у різних видах спортивних змагань та займав перші місця. До будь-якої роботи завжди відносився відповідально.

На момент повномасштабного вторгнення рф на територію України працював у фермерському господарстві "Органік Сістемс" оператором технологічних установок.

13 лютого 2023року призваний до лав ЗСУ. 07 липня 2024р займаючи посаду командира відділення самохідного артилерійського дивізіону, загинув в бою за Україну, її свободу і незалежність у віці 51 року. Він назавжди залишиться вірним другом, побратимом. Для матері - турботливим та люблячим сином. Для дружини - люблячим, турботливим та ніжним чоловіком.

У Андрющенка П.В. залишились дружина, син (від першого шлюбу), мати.
 

Артеменко Ілля Леонідович

Артеменко Ілля Леонідович, народився  12 березня  1999р.  в м. Снігурівка,  Баштанського району, Миколаївської області. Ілля  виріс в багатодітній сім'ї.

Навчався у Снігурівській загально-освітній школі I-III ступенів № 3 Снігурівської районної ради Миколаївської області.

Після закінчення 9 класу в 2015 році вступив до Снігурівського професійного ліцею. Закінчив ліцей у 2018 році, здобув професію “Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва».

Ілля був відповідальним  учнем, надійним товаришем та опорою для батьків.

Після закінчення ліцею був призваний на  строкову військову  службу. Демобілізований в запас у 2020 році.

Після демобілізації працював у м. Київ.  

За власним волевиявленням пішов служити до лав Збройних сил України  в 2022 році.  Звання: солдат, 1кулеметного взводу роти вогневої підтримки 1 штурмового  батальйону.

Загинув 23 травня 2024 року в Донецької області в результаті ворожих штурмових дій, під час мінометного обстрілу.

Ілля віддав своє життя за рідну землю, за життя кожного українця.

Місце поховання: міське кладовище біля м.Снігурівка, Баштанський район Миколаївська область.

Савсюк Василь Васильович

Дата народження: 30.06.1985 року.

Дата та місце загибелі: 27 серпня 2023 року на Донецькому напрямку внаслідок мінометного обстрілу. 

Звання: солдат, заступник командира бойової машини - навідник оператор.

Справжній солдат – це про нього, він мав «золоті» руки та серце, був працьовитим, відповідальним, рішучим та мужнім, завжди готовий прийти на допомогу. Всі рідні та знайомі згадують Василя як щиру, добру та усміхнену людину.

Майже вісім місяців про нашого земляка не було жодної звістки. Його рідні та друзі до останнього вірили, що Василь живий. Однак, на превеликий жаль, дива не сталося…

Місце поховання: міське кладовище біля м.Снігурівка, Баштанський район Миколаївська область.

Комісаров Євгеній Олександрович

Дата і місце народження: 03.04.1994 року в с.Новокандакове.

Дата та місце загибелі: 1 березня 2024 року на Луганському напрямку внаслідок артилерійського обстрілу. 

Звання: головний сержант - командир відділення інженерно-саперного взводу.

Євгеній Комісаров народився та виріс в селі Новокадакове в багатодітній сім'ї. Навчався у Нововасилівській середній школі. Після закінчення 9-го класу, вступив в Херсонське професійно-технічне училище, де здобув диплом повара-кондитера. З 2016 року проживав в м.Кременчуг, працював барменом.

На початку повномасштабного вторгнення росіян у березні 2022 року Євгеній пішов в тероборону міста Кременчуг. З квітня служив у лавах Нацгвардії (бригада спеціального призначення АЗОВ).

Брав участь у бойових діях в Луганській обл.

Загинув 01.03.2024 року внаслідок обстрілів ворожою артилерією, отримавши поранення несумісне з життям, на Луганщині у віці 29 років.

Місце поховання: с.Новокондакове, Баштанський район Миколаївська область.

У КОМІСАРОВА Євгенія Олександровича залишились дружина, син.

Молосовський Олександр Валерійович

Дата і місце народження: 07.02.1987 року в м.Снігурівка.

Народився в багатодітній сім’ї. Навчався в Горохівській ЗОШ, закінчив 9 класів. В 2004 році разом з сім’єю переїхав проживати до м. Снігурівки. Згодом вступив до Снігурівського професійного училища № 34 м. Снігурівка, здобув спеціальності повара, водія, тракториста, будівельника. Не одружений.

Брав участь у антитерористичній операції на сході України на Донецькому напрямку. Мав статус учасника бойових дій.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації до України Молосовський О.В. захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність  України.

Дата та місце загибелі: 16 лютого 2024 року на Донецькому напрямку в ході стрілецького бою. 

Звання: старший солдат.

Поховали загиблого Героя з усіма військовими почестями 23 лютого 2024 року на міському кладовищі м.Снігурівка.

Теслюк Анатолій Анатолійович

Дата і місце народження: 16.04.1983 року в селі Калинівка, Снігурівського району.

Дата та місце загибелі: 12 листопада 2023 року на Донецькому напрямку в ході стрілецького бою. 

Звання: солдат.

Поховали загиблого Героя з усіма військовими почестями 24 листопада 2023 року на сільському кладовищі біля села Трудолюбівка.

Селезньов Вʼячеслав Володимирович

Дата і місце народження: 17 травня 1986 року в с. Комсомольське (нині Благодатне), Жовтневого району, Миколаївської області, Україна.

Навчався з ЗОШ № 1 м. Снігурівка, закінчив 9 класів. Згодом вступив в Снігурівське професійне училище № 34, навчався за робітничою професією будівельник. До призову працював водієм на хлібозаводі в м. Снігурівка.

Брав участь у антитерористичній операції на сході України з 2019 року. Мав статус учасника бойових дій.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації до України Селезньов В.В. захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Селезньов В.В. помер у шпиталі 25.10.2023 р. у віці 37 років.

У січні 2024 року, розпорядженням начальника Снігурівської міської військової адміністрації від 16.01.2024 року №14-р/с в м. Снігурівка, Снігурівської міської територіальної громади ім’ям В’ячеслава Селезньова названо вулицю на якій він народився та проживав.

Виноград Олександр Олександрович

Місце народження: с.Євгенівка, Снігурівського району.

Дата та місце загибелі: 21 жовтня 2023 року на Херсонському напрямку в ході виконання бойового завдання. 

Звання: матрос.

Посада: гранатометник.

Олександр народився в селі Євгенівка, тут виростав, навчався у школі, закінчив її і почав самостійно заробляти собі на життя, допомагаючи батькам, братам. Як розповів роботодавець Олександр Бондюченко, Олександр Виноград був дуже працьовитим, чесним, відповідальним, добросовісним чоловіком. Він був дуже енергійним, а ще ніколи не боявся труднощів і ніколи не скаржився на втому.

Червень 2022 року змінив його життя зі звичного, мирного на тривожне, сповнене небезпек, воєнне. Олександр став військовим гранатометником  був у гарячих точках Донеччини, де велися запеклі бої.

Після повномасштабного вторгнення росії на територію України він без вагань став на захист рідної країни і своєї багатодітної родини. За цей час морські піхотинці стали його другою сім’єю.

У липні 2023 року Олександру судилося побувати у відпустці, поспілкуватись з родиною , обручитися з коханою дружиною Мариною, побавитись з улюбленими донечками однорічною Олександрою та трьохмісячними двійнятами Тетянкою та Людмилкою. Дуже не хотів він покидати домівку, але треба було йти виконувати свій військовий обов'язок по захисту своєї родини та рідної Батьківщини.

21 жовтня 2023 року о 21 годині ворожий авіа удар обірвав життя 37 річного  Олександра...

Поховали Героя на сільському кладовищі біля його рідного села Євгенівка.

Марчук Руслан Григорович

Дата і місце народження: 09.09.1973р.н. в м.Снігурівка.Звання: солдат.

Посада: водій інженерно-саперного відділення.

У 1980 році пішов до школи, навчався в ЗОШ № 2 в м. Снігурівка, Снігурівського (нині - Баштанського) р-ну Миколаївської обл, закінчив 9 класів. Після закінчення школи вступив до Снігурівського професійного технічного училища №34 за спеціальністю тракторист, водій. Його улюбленим хобі було роботи різні поробки із сірників. Працював слюсарем, крановиком, трубоукладачем на нафто перекачувальній станції, згодом в Снігурівській опорній школі.

Проходив строкову військову службу   у період з 1991 по 1993 року в м. Одеса, де опановував посаду хімічні війська радіаційної і хімічної розвідки.

Дата та місце загибелі: 21 жовтня 2023 року на Донеччині в ході виконання бойового завдання. 

У захисника залишилось троє дітей та двоє онуків.

За особливу мужність, виявленому у захисті суверенітету та територіальної цілісності України наказом від 29.12.2023 №3128 головнокомандуючим ЗСУ нагороджений нагрудним знаком "Золотий Хрест".

У січні 2024 року, розпорядженням начальника Снігурівської міської військової адміністрації від 16.01.2024 року №14-р/с в м.Снігурівка Снігурівської міської територіальної громади Баштанського р-ну Миколаївської обл ім’ям Руслана Марчука названо провулок на якому він проживав.

Філоненко Сергій Віталійович

Дата і місце народження: 18.08.1994 р.н. в с.Кобзарці.

Звання: солдат.

Посада: командир відділення.

Сергій народився в Кобзарцях, де виростав і навчався в місцевій школі. Був товариським, веселим, доброзичливим. Після закінчення дев’ятого класу, вступив до Снігурівського ліцею, отримав професію будівельника. Закінчивши ліцей працював на різних будівельних майданчиках нашої країни.

Загинув 20.10.2023 року під час ведення бойових на Запорізькому напрямку в результаті артилерійського обстрілу з боку противника.

За час проходження військової служби зарекомендував себе виключно з позитивної сторони. Свої службові обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег по службі.

Сергія поховали на сільському кладовищі біля села Кобзарці. У Героя залишилось двоє дітей.

За особливу мужність, виявлену у захисті суверенітету та територіальної цілісності України  нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмертно.

Червоний Сергій Михайлович

Дата і місце народження: 29.04.1970р.н. в с.Новокандакове, Снігурівського району.

Дата та місце загибелі: 12 жовтня 2023 року на Донеччині в ході виконання бойового завдання. 

Звання: старший солдат.

Посада: механік-водій.

В 1977 році пішов до школи. В 1985 році отримав загальну середню освіту. В 1985 році вступив до Яснополянське ПТУ-34 спеціальність тракторист. Почав свою трудову діяльність з 1990 року. До призову військової служби працював в школі ДСААФ інструктором. З 1996 року працював в радгоспі "Інгулець" до ліквідації підприємства.

Строкову військову службу  проходив у період з 1988 по 1990 у Афганістані. Був учасником бойових дій (на території інших країн (Афганістан).

Брав участь у антитерористичній операції на сході України з 2017 року на Донецькому напрямку за контрактом.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації до України продовжував службу у лавах Збройних Сил України. Брав участь у бойових діях в Донецькій обл.

Сергій Михайлович завжди був веселим, життєрадісним, привітним і завжди усміхненим, своїм позитивом він підбадьорював всіх довкола та завжди був готовий прийти на допомогу.

Саме таким ми маємо запам’ятати нашого Героя, який до останнього подиху був вірний присязі, який віддав своє життя за цілісність і незалежність України.

У Героя залишились дружина та троє дітей.

Поховали загиблого Героя з усіма військовими почестями 18 жовтня 2023 року на сільському кладовищі біля села Єлизаветівка.

За особливу мужність, виявленому у захисті суверенітету та територіальної цілісності України нагороджений:

• Медаллю "За відвагу в Афганській війні" від 15.02.2022 року,
• Указом Президента України від 14.10.1999 року медаллю "Захиснику Вітчизни" (серія МН №494043),
• Указом Президента України від 07.02.2016 року № 53/2016 відзнакою "За участь в антитерорестичній операції",
• Медаллю "Незламним героям російсько – Української війни" (військова частина А0224 Міністерства оборони України № 7173).

Демиденко Павло Леонідович

Дата і місце народження: 14.10.1981 року в м.Снігурівка.

У 1999 році закінчив  Снігурівську ЗОШ  I-III ступенів № 4.

 У період з 1999 - 2001 рік  проходив строкову  військову службу. Працював на Каховській   дистанції колії №16  Одеської залізниці, монтер колії.

Дата та місце загибелі: 05 вересня 2023 року на Донеччині внаслідок артилерійських обстрілів збройними формуваннями російської федерації та безпосередніх зіткнень з ворогом під час бою отримав поранення, несумісне з життям. 

Звання: сержант.

Посада: командир відділення протитанкових  ракетних комплексів взводу вогневої підтримки.

Поховали загиблого Героя з усіма військовими почестями 12 вересня 2023 року на кладовищі біля міста Снігурівка.

За особливу мужність, виявлену у захисті суверенітету та територіальної цілісності України  нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмертно.

Микитюк Віталій Володимирович

Народився 13 червня 1985 року у місті Снігурівка. Після закінчення Снігурівської загальноосвітньої школи №2, вступив на навчання в Снігурівський професійно-технічний ліцей. У 2006 році закінчив Миколаївський державний комерційний технікум. Парубок любив вчитися, нікому не відмовляв у допомозі, був щирим, відкритим, позитивним.

У мирному житті, з 2008 року Віталій працював у Снігурівській філії  АТ «Миколаївобленерго» на посаді електромонтера. Був відповідальним та добросовісним працівником. Пізніше був переведений до філії АТ «Миколаївобленерго» у м. Миколаїв на посаду електромонтера з експлуатації лічильників у службу аудиту, де пропрацював на цій посаді до 2020 року. 
Потім свою трудову діяльність молодий чоловік продовжив у ТОВ СП «Нібулон», працював там електромонтером.

25 жовтня 2021 року Віталій Микитюк пішов на службу по контракту до лав Збройних Сил України. Під час повномасштабної війни ніс службу на посаді стрільця-зенітника. Матрос Микитюк був дуже сміливий і надійний. Яке б завдання не ставили перед ним - завжди виконував.

Віталій Микитюк був турботливим сином та братом, люблячим чоловіком та батьком, вірним товаришем та побратимом, щирою, добропорядною, життєрадісною людиною, мав багато друзів, які його поважали.

Віталій поклав своє життя, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України. Відважний солдат Микитюк загинув під час виконання бойового завдання на східному напрямку 15 серпня 2023 року. 

Указом  Президента України від 23  березня   2022 року № 5084  нагороджений   медаллю « За  військову службу Україні».  

У січні 2024 року, розпорядженням начальника Снігурівської міської військової адміністрації від 16.01.2024 року №14-р/с  в місті  Снігурівка  ім'ям  Віталія Микитюка  названо  вулицю на якій він мешкав.

Указом Президента України від 25 грудня 2024 року №880/2024, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Ярмак Анатолій Степанович

Дата і місце народження: 14.08.1972 року в селі Плиски, Чернігівської області.

У 1987 році закінчив Плисківську ЗОШ Борознянського р-ну  Чернігівської обл. В 1987 році вступив до Новокаховського професійного технічного училища, який закінчив у 1989 році та здобув професії слюсар- інструментальник, ремонтник. З 1989 по 1993 роки працював на Новокаховському електромашинобудівному заводі за фахом слюсар-ремонтник.

До початку повномасштабного вторгнення росіян проживав у селі Кобзарці та працював на місцевому підприємстві ПОСП «Веселий Кут ІІІ». В нього залишилася дружина та троє дітей. 

За словами односельчан, Анатолій був хорошою людиною. Він ніколи не відмовляв у підтримці та допомозі тим, хто до нього звертався, навіть у найважчі часи вмів підтримати і словом, і ділом.

Дата та місце загибелі: 17 березня 2023 року на Донеччині внаслідок артилерійських обстрілів збройними формуваннями російської федерації та безпосередніх зіткнень з ворогом під час бою отримав поранення, несумісне з життям. До серпня 2023 року вважався безвісти зниклим. 

Поховали загиблого Героя з усіма військовими почестями на сільському кладовищі біля села Кобзарці.

Сенчин Дмитро Володимирович

Дата і місце народження: 31.03..1991р. в м.Снігурівка, Снігурівського району.

Навчався  у Снігурівській загальноосвітній школі   І-ІІІ ступенів №1. Однокласники, вчителі та працівники школи виключно добрими словами згадують  Дмитра. Він був спокійний, стриманий, ввічливий, працьовитий хлопець. Користувався авторитетом серед однокласників.

Після закінчення 9 класів в 2006 році вступив до Снігурівського  професійного технічного ліцею, отримав  спеціальність тракторист, закінчив навчання  у 2009 році.

Працював  монтером колії в КМС-127 Одеської залізниці, на заводі Агрофьюжн ПСП «Агрофірма Роднічок» м. Снігурівка. 

Дата та місце загибелі: 07.07.2023р. під час виконання бойового завдання на Донеччині.

У січні 2024 року, розпорядженням начальника Снігурівської міської військової адміністрації від 16.01.2024 року №14-р/с в місті Снігурівка Снігурівської міської територіальної громади Баштанського району Миколаївської області ім’ям Дмитра Сенчина названо вулицю на якій він проживав.

За особливу мужність, виявлену у захисті суверенітету та територіальної цілісності України  нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмертно.

Широбоков Леонід Віталійович 

Дата і місце народження: 06.09.1980 року  в  селі  Восточне, Аркаликський р-н, Тургайська  обл., Казахстан.

У  1983 році разом з матір’ю  приїхав до України. У 1996 році закінчив  Чайкінську ЗОШ  Бериславського р-ну  Херсонської обл. У  2003  році  переїхав  до  Миколаївської  обл  в  с.Тамарине  Баштанського  р-ну Миколаївської обл. Працював у сільському  господарстві. Одружений.

Дата та місце загибелі: 07.07.2023р. під час стрілецького бою на Донеччині.

У Героя залишились дружина, діти.

За особливу мужність, виявленому у захисті суверенітету та територіальної цілісності України  06.11.2023  нагороджений "Комбатанським хрестом" (посмертно).

Харів Михайло Володимирович

Дата і місце народження: 17.10.1989р. в с.Нововасилівка, Снігурівського району.

В 1996 році пішов навчатися до школи. В 2006 році закінчив Нововасилівську ЗОШ, отримав повну загальну середню освіту. В 2009 році вступив до Одеського технічного училища та отримав спеціальність будівельник - монтер. Почав свою трудову діяльність з 2010 року.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації до України у 20.09.2022 мобілізований до лав Збройних Сил України.  

Брав участь у бойових діях на Донецькому напрямку.

Дата та місце загибелі: 09.07.2023р. внаслідок обстрілів ворожою артилерією на Донеччині.

Гаврилов Руслан Анатолійович

Дата і місце народження: 22.09.1994р. в с.Новопавлівське, Снігурівського району.

Посада: навідник 1-го кулеметного відділення кулеметного взводу 1-ої стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону

Звання: старший солдат.

У 1999 році разом з сім’єю переїхали до с. Павлівка Снігурівського р-ну (нині– Баштанський р-н) Миколаївської обл. З 2001 по 2010 рік навчався в Павлівській загальноосвітній школі 1-3 ступенів. Після закінчення школи навчався в Снігурівському ліцеї №34, за спеціальністю тракторист-машиніст сільського господарства. Працював на будівництві.

У 2015 році був призваний на строкову службу в лави ЗСУ. Брав участь у антитерористичній операції на сході України.

Дата та місце загибелі: 09.06.2023р. в Луганській області.

За особливу мужність, виявлену у захисті суверенітету та територіальної цілісності України  нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмертно.

Тимощук Костянтин Вікторович

Дата і місце народження: 22.08.1997р. в м.Снігурівка, Миколаївської обл.

В дитинстві з родиною переїхав до м.Зеленодольськ. Навчався у Зеленодольській школі, згодом — у Зеленодольському професійно-технічному училищі. Після завершення навчання хлопець повернувся до Снігурівки. Проходив строкову службу у прикордонних військах. Після служби працював механіком на СТО в рідному місті.

З початком повномасштабного вторгнення росії, Костянтин став на захист України. Служив у лавах Національної гвардії.

Загинув 13 лютого 2023 року на Східному напрямку. Загиблого захисника з усіма військовими почестями поховали у м.Зеленодольськ.

У Героя залишилися мати, батько, дружина та донька.

Аксьонов Валентин Володимирович

Дата і місце народження: 29.07.1994р. в м.Калинівка, Калинівського р-ну, Вінницької обл.

У 2010 році закінчив Кацмазівську ЗОШ Жмеринського р-ну  Вінницької обл. В 2010 році вступив до Фастівського професійного ліцею, який закінчив в 2013 році і здобув фах столяра. Працював на будівництві в місті Києві  за фахом електриком та водієм.

З 2017 по 2021 роки проходив службу за контрактом.

У перший день повномасштабної війни Аксьонов В.В. приєднався до Снігурівської роти охорони на  Миколаївщині. З травня 2022 року захищав Україну у лавах ЗСУ. Обіймав посаду навідника кулеметного відділення.

Дата та місце загибелі: 27.01.2023р. на Запорізькому напрямку.

Залишилася дружина та маленький син.

За особливу мужність, виявлену у захисті суверенітету та територіальної цілісності України  нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмертно.

Ванін Артем Юрійович

Дата і місце народження: 08.12.1987р. в м.Снігурівка, Снігурівського району.

Посада: заступник командира бойової машини, навідник-оператор 2-ї парашутно-десантної роти, 1-го парашутно-десантного батальйону.

Звання: молодший сержант.

Початкову та базову загальну середню освіту здобув у Снігурівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №3. За час навчання в школі  зарекомендував себе як  старанний, активний, дисциплінований, працелюбний учень.   Брав активну участь у громадському житті школи та класу. Користувався авторитетом серед товаришів. В 2005 році  вступив  до Миколаївського філіалу Київського національного університету  культури. Після закінчення навчання  працював приватним підприємцем в м. Миколаєві.

Дата та місце загибелі: 31.12.2022р. поблизу н.п.Червонопопівка, Луганської області.

Указом Президента України від 01 вересня 2023 року №550, за особливу мужність, виявлену у захисті суверенітету та територіальної цілісності України нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмертно.

Завіруха Олег Юрійович

12 листопада 2022 року на Донеччині в ході бойових дій загинув снігурівчанин Завіруха Олег Юрійович. У нашого Героя залишилися жінка та троє дітей.

Указом Президента України за героїзм і мужність нагороджений (посмертно) орденом “За мужність” ІІІ ступеня

Великий Федір Вікторович

До війни Федір, що понад усе любив рідну землю, закінчив Миколаївський національний аграрний університет. Як справжній патріот, Федір не чекав на мобілізацію, а у перший день повномасштабного вторгнення добровільно пішов до військового комісаріату. 15 травня попросився у бойову бригаду для подальшого проходження служби в зоні активних бойових дій. Як зазначають ті, хто був з Федором на фронті, він був хорошим товаришем, завжди приходив на допомогу і був взірцем хоробрості, відважності та стійкості.

Федір загинув під час артилерійського обстрілу на Донеччині.

Хлопцю було лише 27 років, у нього залишилася дружина та маленький дворічний син.

Свідерко Дмитро Михайлович

Дата та місце народження: 01.12.1979 року в м.Усть-Кут, Іркутська обл, росія.

У 1995 році закінчив  Снігурівську ЗОШ  №3 Снігурівського р-ну  Миколаївської  обл. В 1996 році вступив до  Снігурівського професійного технічного училища №34. До призову до Збройних Сил України працював    в Управлінні каналів річки Інгулець м. Снігурівка за фахом машиніст екскаватора.

4 березня Дмитро Михайлович був мобілізований і проходив службу у складі роти охорони другого відділу Баштанського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що у Снігурівці.

З початком окупації Снігурівки рашистами, Дмитро переміщений до першого відділу райвійськкомату, що у м. Новий Буг.

Дмитро (позивний Rama) хотів, щоб якнайшвидше його рідний край буде визволено від загарбників, тому при першій можливості відправився до бойової 57 ОМПБр.

У серпні-вересні брав участь у боях за звільнення Півдня, зокрема територій Херсонщини. Звісно, не полишав думку, що ось-ось зі своїм підрозділом звільнить всю територію Снігурівщини. Але цим планам не судилося статися – підступна куля рашистів зупинила серце нашого мужнього воїна.

Дмитро Михайлович СВІДЕРКО загинув 6 жовтня під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Давидів Брід, що на Херсонщині.

У Свято-Покровському храмі м. Баштанки прощалися з Дмитром СВІДЕРКОМ його дружина і син, рідні й близькі, побратими, колеги з водного господарства, а також жителі Снігурівщини, Новобужжя та Баштанщини. Поховання героя-захисника відбулося на цвинтарі, що за м. Баштанка.

За особливу мужність, виявленому у захисті суверенітету та територіальної цілісності України нагороджений посмертно  орденом "За мужність" III ступеня. 

Нікулишев Олександр Володимирович

Дата і місце народження: 02.06.1980р. в м.Снігурівка, Снігурівського району.

Дата загибелі: 03.10.2022р.

СТАРШИЙ лейтенант Нікулишев Олександр Володимирович стояв на захисті країни, почавши свій військовий шлях 2014­го командиром відділення ПТУР в ОШБ «Айдар», у 2016­у зайняв посаду командира відділення розвідувального взводу у 59­й окремій мотопіхотній бригаді, з 2017 року – в 72 ОМБр імені Чорних Запорожців командиром розвідувального взводу та офіцером управління механізованого батальйону.

Всі ці роки «Сільвер» захищав нас з вами на Донбасі. З початком повномасштабного вторгнення разом з «Лівшою» захищали Київщину. Далі Харківщина, Донеччина.

Як розвідник робив свою роботу тихо і без метушні, йшов попереду, був прикладом для підлеглих ... і не тільки. Третього жовтня 2022 року країна втратила ще одного Героя, друга, побратима, правильного офіцера з жагою до життя та перемоги.

Указом Президента України від 23 грудня 2022 року №873 нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

Туровський Олександр Вікторович

Дата і місце народження: 06.12.1987р. в с.Івано-Кепине, Снігурівського району.

В 1994 році пішов навчатися до Павлівської школи. За роки навчання в школі проявив себе як дисциплінований, відповідальний,  товаристський учень. Після закінчення Павлівської загальноосвітньої школи, вступив на навчання в Миколаївський залізничний технікум. З дитинства захоплювався спортом. Спочатку був гравцем шкільної команди з футболу, згодом захищав честь від районної футбольної команди «Україна».

У мирному житті, Олександр  працював в Одеській залізниці  на посаді дефектоскопіста. Мав багато друзів,  користувався авторитетом на роботі.

Дата загибелі: 05.09.2022р.

В Олександра залишилась дружина та неповнолітній син. Він був люблячим, турботливим чоловіком та батьком.

У січні 2024 року в с.Івано-Кепине, Павлівського старостинського округу, Снігурівської міської територіальної громади ім’ям Олександра Туровського названо вулицю на якій він народився та проживав.

За особливу мужність, виявленому у захисті суверенітету та територіальної цілісності України Президентом України Туровський О.В нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Калашнік Микола Борисович

Місце народження: 17.12.1970р.н. в с.Новополтавське, Херсонської області.

Посада: командир гармати 2-го самохідного артилерійського взводу 2-ї самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи в/ч А0224.

Навчався в ЗОШ в с. Калінінське, Херсонської області, закінчив 9 класів. Згодом вступив до Київського училища, здобув спеціальність маляр, штукатур. Потім вступив в школу міліції в м.Маріуполі. Почав свою трудову діяльність працюючи в поліції в м.Бахмут. До призову військової служби працював у воєнізованій охороні Одеської залізничної колії.

Брав участь у антитерористичній операції на сході України з 2015 по 2016 роки на Донецькому напрямку.

Дата та місце загибелі: 3 липня 2022р. на Донеччині.

Місце поховання: 07.07.2022 року на кладовищі в м.Новий Буг.

У січні 2024 року, розпорядженням начальника Снігурівської міської військової адміністрації від 16.01.2024 року №14-р/с в м.Снігурівка Снігурівської міської територіальної громади Баштанського р-ну Миколаївської область ім’ям Миколи Калашніка названо вулицю на якій він проживав.

За особливу мужність, виявлену у захисті суверенітету та територіальної цілісності України  нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмертно.

Кучер Євгеній Іванович

Місце народження: м.Снігурівка.

Дата та місце загибелі: 27.05.2022р. внаслідок ворожого обстрілу на Миколаївщині.

Звання: старший сержант.

Навчався в місцевій ЗОШ №4, працював у банку "Україна" в рідному місті. Згодом переїхав на роботу у Кременчук. У липні 2017 року підписав контракт з окремим батальйоном морської піхоти в Миколаївській області. Під час служби був прикладом для побратимів, завжди проявляв стійкість і мужність, захищаючи Батьківщину від ворога, був непримиримим до окупанта...

Прощання з загиблим захисником відбулося у Міському палаці культури м.Кременчук. Попрощатися з Євгенієм прийшли рідні, небайдужі кременчужани та представники влади, які провели військового в останню путь. Поховали Євгенія Кучера на Свіштовському цвинтарі на Алеї Героїв.

Залишилась дружина, син та донька.

Гончаренко Євгеній Миколайович

Місце народження: 03.10.1994 року в с.Новокондакове,  Снігурівського (нині – Баштанського) р-ну, Миколаївської обл., Україна.

В 2001 році пішов до школи. В 2012 році закінчив Нововасилівську ЗОШ, отримав повну загальну середню освіту. Почав свою трудову діяльність з 2014 року в Херсонській виправній колонії на посаді охоронець. 2016 року звільнився.

Брав участь у антитерорестичній операції на сході України з 2017 року підписавши контракт. 

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації до України  продовжував службу у лавах Збройних Сил України за попередньо підписаним контрактом. Брав участь у бойових діях в Донецькій обл.

Дата та місце загибелі: 10.05.2022р. на Донеччині.

Звання: головний сержант протитанкового взводу 79 ОДШБ.

Місце поховання: кладовище в с.Губник, Гайсинська громада, Вінницька обл.

Ковальов Микола Миколайович

Місце народження: 30 листопада 1995 року в с.Поляна, Снігурівського  (нині – Баштанського) району, Миколаївської  обл., Україна.

Ковальов М.М. з багатодітної родини. Закінчив 9 класів. Згодом навчався в Снігурівському професійному ліцеї, за робітничою спеціальністю тракторист. Працював у закладі ресторанного господарства  «МакДональдз Юкрейн ЛТД».

Ковальов М.М. був світлою, доброю та чуйною людиною, обожнював дітей і свою дружину.

Брав участь у антитерористичній операції на сході України пішов на військову службу за контрактом, мав статус учасника бойових дій.

На момент повномасштабного вторгнення російської федерації до України Ковальов М.М. був на околиці Маріуполя з бойовим розпорядженням захисту. Микола служив у 36-ій окремій бригаді морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського військово – морських сил ЗСУ. Обіймав посаду номера обслуги розрахунку реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи.

Ковальов М.М. загинув 03.04.2022 року у бою за Батьківщину під час оборони Маріуполя на Донеччині внаслідок множинних осколкових поранень.  Воїну назавжди 26 років.

За особливу мужність, виявленому у захисті суверенітету та територіальної цілісності України Указом Президента України нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (наказ № 270 від 23.04.2022 року).

Шульга Андрій

Матрос Андрій Шульга, позивний «Будка», загинув 13 березня під час оборони Маріуполя. У лютому йому виповнився 21 рік.

Андрій родом з міста Снігурівка на Миколаївщині. У 2020-му пішов служити на Львівщину, потім перевівся у 36-ту окрему бригаду морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського і вирушив в ООС. Восени 2021-го здійснив п’ять стрибків з парашутом: хлопець мріяв продовжувати військову кар’єру.

Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, морпіхи вже тримали позиції на Маріупольському напрямку. 8 березня Андрій востаннє виходив на зв’язок з рідними, а 13-го — загинув. Як повідомили рідним, Андрій загинув від кулі російського снайпера, однак його захисника досі не можуть знайти.

У Андрія залишилися батьки та двоє братів.

Муровинець Олександр Михайлович

Дата та місце народження: 03.10.1978 року в с.Каноничі, Володимерецький район, Рівненська область.

У 1993 році закінчив Першотравневу ЗОШ Снігурівського р-ну  Миколаївської обл. До призову до Збройних Сил України працював трактористом.

Брав участь у антитерорестичній операції на сході України у період 08.03.2022 р. по 05.04.2022 року.

Дата та місце загибелі: 05.04.2022 року близько 09:35 під час виконання бойового завдання в районі виконання завдань за призначенням в складі резерву ОТУ "Північ", в ході ведення бойових дій в районі відповідальності в/ч А 0998 поблизу н.п. Попасна, внаслідок вогню противника отримав поранення несумісне з життям.

Звання: Молодший сержант

Посада: стрілець-помічник гранатометника 2 десантно-штурмового взводу 1 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Місце поховання: 12.04.2022 міське кладовище м.Миколаєва.

За особливу мужність, виявленому у захисті суверенітету та територіальної цілісності України  нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня від 03 вересня 2023 року посмертно.

Волошин Дмитро Вікторович

Дата та місце народження: 28.01.1999 року в м.Снігурівка.

Навчався у  Снігурівській ЗОШ I-III ступенів №3. За час навчання в школі  зарекомендував  себе  старанним, активним, комунікабельним учнем. Користувався авторитетом серед однокласників. Був лідером у дружньому спілкуванні. Брав  активну участь у громадському  житті класу.

Мав добрий фізичний розвиток. Приймав активну участь у трудових справах школи, культурно-масових заходах, флешмобах. Ніс  справжній приклад сильного характеру і доброго серця.  Проявляв велику  відданість  і патріотизм  не лише в спорті, а й у всіх сферах життя.

У 2016 році  вступив до  Снігурівського  професійного ліцею.  Після закінчення  навчання в 2019 році   був призваний  на строкову  військову  службу.  В період проходження  служби уклав контракт.

Брав участь у антитерористичній  операції на Сході України. Учасник бойових дій.

Загинув 19  березня 2022 року  в результаті артилерійського  обстрілу під час бойового завдання із забезпечення національної безпеки  з оборони, відсічі і стримування збройної  агресії Російської Федерації у  Київській області.

Місце поховання: Нове кладовище №3, м.Малин, Коростенецький район Житомирської області 24.03.2022 року.

 Указом Президента України від 02 червня 2022 року №384 нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Волонтирець Дмитрій Геннадійович

Місце народження: м.Снігурівка, Миколаївська область.

Боєць територіальної оборони. 14.03.2022 року загинув внаслідок вибуху авіабомб, які  були підло скинуті на мирне місто літаком окупаційних військ росії.

Того жахливого ранку, почувши наближення ворожого літака, Дмитро встиг попередити своїх бойових побратимів, цим самим врятувавши їм життя. Але загинув сам…

Місце поховання: м.Снігурівка Миколаївської області.

 Указом Президента України від 09 квітня 2022 року №224 нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Віктор Андрущенко

51-річний Віктор Андрущенко загинув 12 березня 2022 року в селі Євгенівка, що в Баштанському районі Миколаївській області. Він натрапив на засідку окупантів, коли з товаришами стежив за порядком у селі. Чоловік отримав кульове поранення, несумісне з життям.

«Кілька чоловіків організувалися, виїздили, обдивлялися навколо села, стежили, щоб чужих не було, і потрапили в засідку. Тоді їх загинуло троє», – розповіла дружина Віктора, Олена Григоренко.

Віктор Андрущенко був родом із Херсонщини. Народився 11 червня 1970 року в місті Олешки. Закінчив Херсонське училище культури. Обожнював риболовлю, захоплювався автомобілями. Працював маслоробом на Снігурівському молокозаводі.

«Він був дуже чуйним, добрим і чесним. Ніколи і нікому не відмовляв, завжди приходив на допомогу. Відповідальний, надійний. Його любили всі», – додала Олена.

У Віктора Андрущенка залишилися дружина та двоє доньок.

Отчиць Валерій Миколайович

64-річного Валерія Отчиця вбила російська диверсійно-розвідувальна група біля села Євгенівка, що на Миколаївщині.

Він був членом місцевого добровольчого формування. 12 березня 2022 року разом із товаришами патрулював територію у селі та довкола. Валерій натрапив на ворожу засідку, де його та Віктора Андрущенка розстріляла російські військові з розвідувальної групи. Також того дня загинув іще один мисливець – Віктор Коцар.

Валерій Отчиць працював водієм власного великовагового вантажного автомобіля. У вільний час полюбляв риболовлю та полювання.

«Відважний, цілеспрямований та працьовитий. Зразковий сімʼянин», – сказала дружина Валентина.

У нього залишилися дружина, троє дорослих синів та онуки.

Коцар Віктор Олександрович

Життя Віктора Коцаря обірвалось 12 березня 2022 року. Він був членом добровольчого формування з мисливців та мешканців села Євгенівка, що на Миколаївщині. Стримуючи в оточенні ворожу диверсійно-розвідувальну групу з пʼятнадцяти осіб, чоловік загинув неподалік рідного села.

Спершу Віктор Коцар вважався зниклим безвісти, а на його позиції після бою знайшли чотири використані гільзи з мисливської пʼятизарядної рушниці. Тільки 28 квітня 2022 року після тривалих пошуків на тоді вже окупованій території за 50 метрів від позиції Віктора знайшли його тіло.

Віктору Коцару було 58 років. Він мешкав у селі Євгенівка. Працював арматурником ТОВ «Мостобудівельний загін №73». З дитячих років, та навіть будучи вже батьком і дідусем, не покидав аматорську сцену. Був активним учасником танцювального колективу, драматичного, естрадного та духового оркестрів, вокального чоловічого народного ансамблю «Козацький передзвін».

У вільний час полюбляв рибалити та ходити з друзями на полювання.

«Він – людина високої громадської активності, веселий, дружелюбний. Справжній свідомий патріот своєї держави. Такими виховав своїх двох синів, захисників України, та онуків», – сказала дружина Марія Коцар.

У Віктора залишилися дружина, двоє дорослих синів та онуки.

Войтович Юрій Іванович

Місце народження: 06.05.1982р. в селищі Гримайлів, Тернопільської області.

В 1989 році переїхав з батьками в м.Снігурівка, яке стало його рідним місцем та захищаючи яке, загинув. 

Навчався Юрій з 1989 року в Снігурівській ЗОШ №2, яку  закінчив в 1998 році.

Професію здобував в ВПО №21 в м. Миколаїв, за фахом електрорадіомонтажник судовий.

Більшу частину трудової діяльності працював у Миколаївобленерго.

З квітня 2016 року до серпня 2018 року служив за контрактом в ЗСУ, а саме брав участь у антитерористичній  операції на Сході України, був учасником  бойових дій.

Після закінчення контракту повернувся до мирного життя і влаштувався на завод  Агрофьюжен ПСП «Агрофірма Роднічок» м. Снігурівка,  електромонтером.  

З початком повномаштабного вторгнення без вагань став на захист держави та рідного міста, був командиром територіальної оборони, проявляв велику міжність та безстрашність.

Загинув 08 березня 2022 року під  час взяття в полон загарбників поблизу  м. Снігурівка.  Похований на новому кладовищі на центральній алеї.  

 Маленький Юрчик  провів дитинство  у дідуся  з бабусею    на  Тернопільщині . Він любив слухати розповіді  дідуся. Напевно, саме тоді, разом із тими історіями у його  сердечку зародилась  любов до України і ненависть до ворогів.

Герої не вмирають, вони продовжують жити у  своїх нащадках, їх думки, почуття і вчинки стають  думками, почуттями і вчинками наступних поколінь.

 Указом Президента України від 09 квітня 2022 року №224 нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Литвиненко Володимир Миколайович

Дата та місце народження: 03.08.1982 року в м.Цюрупинськ (м.Олешки) Херсонської області.

Навчався в загальноосвітній школі №1 в м. Олешки. У 1999 році закінчив навчання, отримав середню освіту. У 2001 році вступив до Миколаївського медичного коледжу, за спеціальністю масажист – реабілітолог (навчання не закінчив). Одружений.

Брав участь у антитерорестичній операції на Сході України.

Дата та місце загибелі: 25.02.2022 під час виконання бойових завдань в районі н.п.Причепилівка Новоайдарського р-ну Луганської області від поранення несумісного з життям.

Звання: Солдат

Посада: стрілець-помічник гранатометника 2 мехаізованого відділення-бойової машини 2 механізованого взводу 2 механізованої роти 17-го окремого мотопіхотного батальйону.

Місце поховання: м.Дніпропетровськ, Краснопільське кладовище.

За особливу мужність, виявлену у захисті суверенітету та територіальної цілісності України Указом Президента України від 22.05.2022 року № 358  нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Куніцький Сергій Анатолійович

Дата та місце народження: 27.11.1971 року в с.Садове, Миколаївської області.

Дата смерті: 19.11.2021р.

Звання: Прапорщик

Посада: Старшина 3-ї ракетно-артилерійської батареї в/ч А1736

Місце поховання: м.Снігурівка Миколаївської області.

Матусенко Сергій Миколайович

Дата та місце народження: 11.01.1980р.н. м.Снігурівка Миколаївської області.

Дата смерті: 05.09.2021р.

Звання: старший солдат

Посада: навідник

Підрозділ: ВЧ 2731.

Місце поховання: м.Снігурівка Миколаївської області.

Кравцов Сергій Петрович

Дата та місце народження: 05.07.1963р.н. м.Снігурівка Миколаївської області.

Дата смерті: 20.08.2020р.

Звання: старший лейтенант

Посада: командир взводу

Підрозділ: ВЧ 3231.

Причина смерті: Хронічна серцева недостатність, ішемічна хвороба серця.

Місце поховання: м.Снігурівка Миколаївської області.

Столяров Валерій Володимирович

Дата та місце нарождення: 17.12.1967 року.

Звання: Головний сержант

Підрозділ: 2-й механізований взвод, 1-а механізована рота, механізований батальйон 28-ї ОМБр (в/ч А0666)

Дата смерті: 20.07.2020 (смт.Чорноморське, Одеська область)

Волонтирець Дмитро Миколайович

Дата та місце нарождення: 11.02.1979 року.

Дата смерті: 25.11.2019

Звання: Молодший сержант

Все своє життя Дмитро Волонтирець (позивний “Волина”) пов`язав із військовою справою: служив за контрактом у миротворчих військах за кордоном, зокрема в Іраку. До “Азову” у складі батальйону “Донбас” пройшов Іловайський котел та Дебальцеве. В “Азові” ж ніс службу з 2015 року, мав звання молодшого сержанта та був одним із засновників напрямку аеророзвідки у полку. Останні роки займав посаду начальника секції розвідки першого батальйону полку. Окрім розвідки, Дмитро мав неабиякий хист до саперної справи – був одним із кращих саперів “Азову”.

У 2019-му, за успіхи під час несення служби на Світлодарській дузі, зокрема за виконання успішної операції з просування вперед, Дмитро був нагороджений почесною відзнакою “За звитягу та вірність” та нагрудним знаком “За доблесну службу”.

Указом Президента України від 21 серпня 2019 року №614/2019, за особистий вагомий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, виявлену під час бойових дій, зразкове виконання службових обов’язків та високий професіоналізм, був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Останні дні перед непоправним він передавав свої знання побратимам – проводив курси з саперної справи на полігоні полку.

Волина був істинним патріотом своєї держави, любив свій підрозділ і був тут справжньою душею компанії. “Я сподіваюся, що колись вся армія стане такою, як наш полк, тоді нам не страшний будь-який противник”, – говорив Волина в інтерв‘ю з передової пів року тому. “Нашу справу не закінчено, і якщо її отак кинути на півдорозі – навіщо тоді треба було все це починати?” – вважав азовець.

Помер Дмитро на 41-му році життя в лікарні внаслідок інсульту.

У нього залишилися дружина, син та старший брат Сергій.

Похований 27.11.2019 року в м.Конотоп, Сумської області.

Гуменюк Олександр Миколайович

Дата та місце нарождення: 18.12.1971 року на Хмельниччині.

Дата смерті: 20.09.2019

Після закінчення Сімферопільського вищого військового будівельного училища Олександр Миколайович продовжив свою службу у м. Котовську, в ракетних військах, потім у Херсонській частині на аеродромно – технічному обслуговуванні. Далі брав участь у воєнних подіях Югославії, Албанії, Ліберії.

У 2014 році з міста Херсона був мобілізований на службу в ЗСУ в м. Кривий Ріг на посаду командира 8 механізованої роти 3 танкового батальйону. У цьому ж році брав участь у визволенні Дебальцево. Керував опорним пунктом «Бджола», який був названий в честь його позивного. Олександр Миколайович у зоні АТО перебував на посаді командира 1 штурмової роти, 40 окремого батальйону. Навчав розмінюванню своїх підлеглих. Під час обстрілів ворожими градами вивів з оточення, з малими втратами свою роту.

За заслуги перед Батьківщиною Гуменюка Олександра Миколайовича було нагороджено від організації ООН медаллю «За забезпечення миру», орденом «За мужність», та медаллю « За службу Батьківщині».

Помер на 49-му році життя в лікарні після хвороби.

Без батька осиротіло двоє синів: 17 річний Данило та чотирирічний Миколка.

Хохлов Олександр Володимирович

Дата та місце нарождення: 4.03.1979 р.н. с. Червона Долина, Снігурівського району Миколаївської області.

Дата загибелі: 28 квітня 2018 року.

Звання: Молодший сержант.

Посада: командир бойової машини.

Підрозділ: А 0536.

Місце поховання: с. Червона Долина, Снігурівського району Миколаївської області.

Таракан Анатолій Анатолійович

Дата та місце народження: 29.03.1945 р.н. с. Новопетрвка Снігурівського району Миколаївської області.

Дата смерті: 15 січня 2018 р.

Звання: молодший сержант.

Посада: старший механік-водій гранатометник.

Підрозділ: А 0536.

Місце поховання: с. Новопетрівка Снігурівського району Миколаївської області.

Сакович Юрій Віталійович

Дата та місце народження: 06 травня 1967 р., с.Новософіївка, Снігурівський район, Миколаївська область.

Дата смерті: 17 грудня 2017р.

Звання: головний старшина 2-ї роти охорони батальйону охорони 55-ї ОАБр (раніше — 39-й ОМПБ «Дніпро-2»).

Дата та місце поховання: 21 грудня 2017 року, с.Новософіївка, Снігурівського району.

Ніколаєв Сергій Анатолійович

Дата та місце народження: 22 листопада 1972 р., с.Трудолюбівка, Снігурівський район, Миколаївська область.

Дата смерті: 13 листопада 2017р, помер від інсульту.

Звання: Сержант, служив за мобілізацією. З 2016-го продовжив службу за контрактом.

Підрозділ: 406-та окрема артилерійська бригада.

Дата та місце поховання: 15.11.2017р. в с.Трудолюбівка, Снігурівского району.

Кореновський Сергій Васильович

Дата та місце народження: 29 червня 1979 р., м.Снігурівка, Снігурівський район, Миколаївська область.

Дата смерті: 3 листопада 2017р.

Звання: Солдат.

Посада: Гранатометник.

Підрозділ: Десантно-штурмовий батальон 79 ОДШБ.

Дата та місце поховання: 06.11.2017р. в с.Василівка, Снігурівского району.

Попов Олександр Анатолійович

Загинув під час бойових дій

Дата та місце народження: 14 липня 1977 р., м.Миколаїв, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 27 червня 2017 р., с. Миколаївка, Волноваський район, Донецька область.

Звання: Старшина.

Підрозділ: 28-а окрема механізована бригада.

На військовій службі — з 2002 року, з 2004 служив за контрактом у 28-ій окремій механізованій бригаді, в/ч А0666, смт Чорноморське, Одеська область. У 2004—2005 роках проходив службу в Іраку у складі 81-ї тактичної групи української миротворчої місії.

Старшина, головний сержант 1-ї механізованої роти 28 ОМБр.

З початком російської збройної агресії проти України з 2014 року виконував завдання на території проведення антитерористичної операції, пройшов бої у прикордонній зоні, — Маринівка, Степанівка, Савур-могила. Був поранений, після лікування в госпіталі ніс службу за місцем постійної дислокації, у той час співпрацював з волонтерами, допомагав родинам загиблих бойових товаришів. По тому повернувся в зону АТО. Співпрацював з одеським інтернет-виданням «Думська», — якийсь час у 2014 році був позаштатним воєнкором. Також співпрацював з ГО «Україна — це ми» і «Рада громадської безпеки» (м. Одеса), волонтери передавали через Олександра автомобілі в АТО.

Загалом пройшов три ротації у зоні бойових дій на Сході України.

Обставини загибелі: Загинув 27 червня 2017 р. під час несення служби на ВОП в районі с. Миколаївка, Волноваський район, Донецька область.

Сімейний стан: Залишилась дружина та троє дітей.

Місце поховання: м. Миколаїв, міське кладовище Мішково-Погорілове, Алея Слави.

Указом Президента України № 189/2018 від 27 червня 2018 року, “за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Медаль «15 років Збройним Силам України».

Нагрудний знак «Ветеран війни».

Медаль «За службу в Іраку» багатонаціональної дивізії «Центр-Південь» (Польща).

Нагрудний знак 81-ї тактичної групи «Ірак—Васіт—2005».

Стовбовенко Олег Олександрович

Дата та місце нарождення: 06.08.1993р., с.Бурханівка, Снігурівського району

Дата смерті: 17.06.2017р. від серцевого нападу під час несення служби в м.Костянтинівка Донецької області.

Звання: Рядовий, водій взводу матеріально-технічного забезпечення

Підрозділ: 201-й зенітний ракетний полк

У травні 2015 призваний на строкову службу, по закінченні якої підписав контракт. Відряджений в зону АТО до в/ч А0641, 90 ОАеМБ 81 ОАеМБр у м. Костянтинівка, на посаду водія взводу МТЗ. Залишились батьки і двоє братів.

Гринюк Олександр Григорович

Дата та місце нарождення: 17.02.1976 с.Куйбишеве (Калинівка), Снігурівського району

Дата смерті: 03.06.2017

Звання: Солдат

Поляк Анатолій Віталійович

Дата та місце нарождення: 06.08.1983р., с.Тамарине, Снігурівського району

Дата смерті: 04.05.2017р.

Звання: Молодший сержант, старший розвідник 79 окремої десантно-штурмової бригади

Підрозділ: 79-а окрема десантно-штурмова бригада

Коновалюк Олександр Васильович

Дата та місце нарождення: 02.12.1961р., с.Горохівське, Снігурівського району

Дата смерті: 31.12.2016р.

Звання: прапорщик.

Підрозділ: в/ч №А2611

Волокітін Олексій Григорович

Дата та місце нарождення: 10.12.1980р., с.Знам’янка, Снігурівського району

Дата смерті: 27.05.2016р.

Звання: солдат.

Підрозділ: в/ч №А1890

Лісанець Олексій Олексійович

Дата та місце нарождення: 24.08.1977р., м.Донецьк. Проживав у с. Горохівське Снігурівський район Миколаївська область.

Дата смерті: 20.01.2016р.

Звання: молодший сержант.

Підрозділ: Нацгвардія, в/ч №3017

Сосицький Володимир Миколайович

Дата та місце нарождення: 30.12.1957р., с.Верблев, Луцького району, Волинської області.

Дата смерті: 17.01.2016p., Помер в лікарні в м.Одеса внаслідок хвороби серця.

Звання: сержант.

Похований у с. Першотравневе. Залишилися мати й дружина

Мацишин Павло Богданович

Загинув під час виконання бойового завдання

Дата та місце нарождення: 28.06.1983 p., с.Радгоспне, Снігурівського району.

Дата загибелі: 6 вересня 2015 року

Звання: Солдат.

Посада: гранатометник

Підрозділ: 2-й механізований взвод 5-ї механізованої роти 93-ї окремої гвардійської механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1302, польова пошта В2830).

Місце поховання: с. Червона Долина, Снігурівський район, Миколаївська область.

Марквас Ігор Йосипович

Загинув під час бойових дій

Дата та місце нарождення: 17 жовтня 1967р., с.Новомиколаївка, Жовтневий район, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 12 лютого 2015р в с.Логвинове (біля м.Дебальцеве).

Звання: Старший лейтенант

Посада:

Підрозділ:13-й окремий мотопіхотний батальйон (1-а окрема танкова бригада), командир взводу 79-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України.

У 2002-2013 роках проходив службу на посаді стрільця стрілецької команди станції Снігурівка, з 2013 року – стрільць стрілецької команди станції Миколаїв (1 група) Херсонського загону відомчої воєнізованої охорони Служби воєнізованої охорони Регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця».

У серпні 2014 року мобілізований до 79-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0224, місто Миколаїв).

З осені 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

12 лютого 2015 року старший лейтенант Марквас загинув під час танкового обстрілу в районі села Логвинове Артемівського (нині – Бахмутського) району Донецької області в ході проведення операції по розблокуванню траси Бахмут — Дебальцеве.

12 лютого 2015-го бійці батальйону зайшли в село Логвинове — розташоване на трасі Дебальцеве — Артемівськ для проведення «зачистки» територій від залишків незаконних збройних формувань та виявили в лісосмузі танки противника. Внаслідок штурму в село по центру вдалося увійти лише 2 ротам 30-ї бригади, бійці якої взялися встановлювати контроль над Логвиновим, зазнаючи втрат. Контроль над Логвиновим встановити не вдалося — дії військовиків були скуті ударами ворожої артилерії, підрозділ десантників 79-ї бригади (мав синхронно увійти в село з флангу) потрапив під танковий обстріл; загін же 24-ї бригади взагалі не дістався Логвинового.

Указом Президента України № 76/2016 від 1 березня 2016 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Місце поховання: м. Снігурівка.

Шуліков Сергій Вікторович

Загинув під час бойових дій

Дата та місце народження: 11 травня 1983 р., с. Садове, Снігурівський р-н, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 28 липня 2014 р., в с. Дібровка, Шахтарського району, Донецької області.

Звання: Капітан.

Посада: Заступник командира роти, інструктор з парашютно-десантної підготовки.

Підрозділ: 95-а окрема аеромобільна бригада.

З 2000 року в Збройних Силах України. У 2004 році закінчив Аеромобільний факультет Одеського інституту Сухопутних військ (нині – Військова академія). З 2004 року служив в 95-ій окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0281, місто Житомир).

З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

Обставини загибелі: Загинув 28 липня 2014 р. в с. Дібровка, Шахтарського району, Донецької області від кулі снайпера.

Сімейний стан: Залишились вагітна дружина та двоє дітей — донька 2002 р.н. і син 2012 р.н.

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 року, “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Місце поховання: м. Житомир, Смолянське кладовище.

Беленець Андрій Анатолійович

Загинув під час бойових дій

Дата та місце народження: 18 листопада 1968 р., с. Новокиївка, Снігурівський район, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 25 липня 2014 р., с. Піски, Ясинуватський район, Донецька область.

Підрозділ: Добровольчий Український Корпус “Правий сектор”.

Був кандидатом у майстри спорту з самбо і дзюдо. Строкову службу проходив у внутрішніх військах у Салікамську. За мужність та сміливість був представлений до державної винагороди за зразкове блискавичне виконання бойової спецоперації.
У 1992 році одружився 25 липня. Ця дата стала для нього роковою.

Андрій Анатолійович ніколи не залишався байдужим до долі свого народу і долі країни. І тоді, у березні 2014 року, коли почалась російсько-українська війна, він пішов до військомату, щоб піти обороняти від окупантів рідну землю, але отримав відмову за віком.

5 травня 2014 року він був зарахованим у Кіровоградську навчальну частину, а вже потім у добровольчий загін міста Дніпропетровська у ДУК до ” Правого сектору”.

Попри вік Андрій Анатолійович, був підтягнутим та здоровим. Він був надійним бійцем і справжнім побратимом. На нього завжди можна було покластися, був дуже відповідальним. На жаль 25 липня 2014 року, під час жахливого 40 годинного бою, який тривав біля села Піски, Ясенуватського р-ну, Донецької області Андрія оточили ворожі окупанти і щоб не потрапити в полон до ворогів відважний воїн загинув у результатів розриву власної гранати разом з чотирма терористами.

Сімейний стан: Залишилась дружина, троє синів (1993, 1999 і 2006 р.н.) та онук.

Місце поховання: с. Новокиївка, Снігурівський район, Миколаївська область.

Указом президента України № 97/2021 від 14 березня 2021р., “за особисту мужність і героїзм,
виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Платонов Сергій Сергійович

Загинув під час бойових дій

Дата та місце нарождення: 6 лютого 1989 р., м. Снігурівка, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 11 липня 2014 р., с. Зеленопілля, Луганська область.

Звання:Старший солдат.

Посада:

Підрозділ: 79-а окрема аеромобільна бригада.

У 2003 році закінчив 9 класів загальноосвітньої школи №1 міста Снігурівка, потім – професійно-технічне училище №34 (нині – Снігурівський професійний ліцей) міста Снігурівка.

Проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України.

Працював слюсарем на птахофабриці Товариства з обмеженою відповідальністю «Ареал-Снігурівка» (місто Снігурівка).

Навесні 2014 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив у 79-ій окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0224, місто Миколаїв).

З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

11 липня 2014 року в районі села Зеленопілля Свердловського (з 2016 року – Довжанського) району Луганської області біля 4:30 годин ранку російсько-терористичні угрупування обстріляли з реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град» базовий табір українських військових. Унаслідок обстрілу загинуло 7 військовослужбовців Державної прикордонної служби України та 30 військовослужбовців Збройних Сил України, серед них і старший солдат Платонов.

Страшний ранок 11 липня 2014 року назавжди вписано кривавими літерами в історію російсько-української війни на Донбасі. В цей трагічний день під раптовим нальотом російських «Градів» опинилися підрозділи 24-ї механізованої бригади, 79-ї аеромобільної бригади та Прикордонної служби.

О 04:00 в табір прийшла збірна група 79-ї аеромобільної бригади, яка прямувала на КППП «Ізваріно». За день до цього вже підтягнулася частина групи, яка залишилася ночувати. Командир 1-го батальйону Сергій Куз (позивний «Агат») відзначав: «Прорив по зазначеному вузькому коридору на півдні Луганської області з небезпечними флангами був великим ризиком. З нами була 72-а і 17-а танкова бригада, мостоскладальники, більше 50 одиниць техніки. Коли ми прибули на місце в районі Зеленопілля, там вже була 24-та бригада».

Буквально через півгодини після прибуття колони по табору був нанесений вогневий удар реактивними системами «Град». Ті, хто бачив напрямок польоту снарядів, стверджують, що чітко бачили прильоти з південно-західного напрямку – території Російської Федерації. Потім на основі відкритих джерел з’ясувалось, що росіяни вивели 14 установок «Град» на «нуль» в районі села Клуникове і, відстрілявшись з прикордонної території, вийшли.

Слідом по табору відпрацювали «Гради» з іншого напрямку – з занятих бойовиками Ровеньків. Ще з одного напряму «працювала», принаймні, одна батарея 120-мм мінометів, додаючи хаосу в загальну картину. Весь обстріл тривав близько 30 хвилин, ще близько годину після цього рвався боєкомплект.

Через кілька годин після обстрілу, колонна наших військовослужбовців була знову обстріляна прицільним артилерійським вогнем російських найманців. Колонна повернулася назад і тільки з другого разу змогла добратися до позицій батальйону 79-ї бригади поблизу Д`якове. Звідси найтяжче поранених забирали вертольоти, а решту – відвозили автомобільним транспортом в напрямку Амвросіївки.

Указом президента України № 708/2014 від 8 вересня 2014 р., “за особисту мужність і героїзм,
виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Місце поховання: м. Снігурівка.

Воїни світла Миколаївщини

Вічна пам’ять та слава Героям!