Історична довідка
Пізній осінній вечір 1812 року. На правому березі сивого Інгульця зупинилися на ночівлю 12 сімей переселенців-державних селян з Климовицького повіту Могильовської губернії.
Жовтневого ранку перед ними відкрилися безмежні степи, багаті дикими звірами та птахами. Повноводий Інгулець, багатий рибою, плескав свої хвилі об крутий берег. Наша земля, мабуть, видалася їм гостинною, тож усі разом вирішили будувати свої оселі на березі річки. Це були мазанки з місцевого каменю, глини, очерету. Два будинки перших поселенців по вулиці Жовтневій достояли до 1957 року.
Свою першу вулицю поселенці називали Широкою або Великою (у 1977 році її назвали Жовтневою).
Ось як згадував про своє село старожил Федір Болотній: «Це зараз Жовтнева рівна, довга, зелена. За акаціями, тополями, горіхами, вишнями ховаються чепурні будиночки снігурівців. А було…Босоніж бігав до сусідів Шаповалових погратися з Андрієм, Наумом, Петром, то хоч би тобі деревинка росла! Хати далеченько одна від одної. Як уже хата, то неподалік обов’язково скирта соломи – землеробством займалися в основному усі, хто жив на Великій вулиці. Хатини були в основному покриті соломою чи очеретом».
Вихідці зі Снігурівки оселилися з того боку, де зараз знаходиться будівля колишнього універмагу, а ненадєйківці – там, де нині старе приміщення ветлікарні та аптеки.
Снігурівчани були економічно більш заможні й поступово взяли верх у поселенні, а тому пізніше воно й отримало назву на спогад про їх далеку батьківщину.
За даними ревізії 1816 року тут уже мешкало 322 чоловіки, а в 1859 році в селі було 125 дворів з населенням 928 чол. З 1816 року село мало свою церкву – спочатку дерев’яну, а пізніше була збудована кам’яна.
Дослідник історії нашого краю П.К.Ревуцький наводить такий цікавий факт: напередодні Другої Світової війни Миколаївська обласна газета «Більшовицьким шляхом» писала, що в 1891 році в Снігурівці побував Олексій Максимович Горький, який дорогою з Миколаєва до Криму затримався в нашому селі на два дні, щоб заробити грошей на харчі в дорогу. Після двох днів поденної роботи Горький переправився через Інгулець у Павлівку й вирушив у Крим.
У списку поселень Херсонської губернії 1896 року повідомляється: «Снъгиревка ( Снигиревка ) село; река Ингулец, дворов 400, жителей 1956 (987 мужчин, 969 женщин); православная церковь; земская и церковно-приходская школы, учащихся 95 ( 80 мальчиков, 15 девочек ); амбулатория, врач и фельдшер; сиротская вспомогательная касса; хлебный амбар; 5 лавок, корчма и постоялый двор; 4 ярмарки; 50 базарных дней; уездный город и пароходная пристань Херсон 50 верст; станция ж/д Доброе 35 верст».
Земська початкова школа, про яку згадується у вищеназваному архівному документі, знаходилася там, де пізніше розташовувалася школа №4 по вул. Горького (див. додаток про перейменування назв вулиць).
Лише в 1891 році у Снігурівці було відкрито лікарський пункт, у якому один лікар та фельдшер обслуговували 15500 чол. місцевого населення, крім Снігурівки й Отбєдо-Василівки, ще Засільської та Любомирівської волостей.
Історичний центр села знаходився там, де нині площа Богдана Хмельницького, тоді вона називалася, як свідчать старожили, Церковною площею. Тут стояла православна церква святого Миколи Чудотворця (за радянських часів – районний будинок культури, нині храм відновлений), мешканці її називали Нікольською. Біля церкви, там, де нині відділ ЗАГС, був будинок священика. За радянських часів там розташовувалася сільська рада, бібліотека. На місці спортивного майданчика теперішньої ЗОШ № 3 був великий базар, на який з’їжджалися мешканці з усіх навколишніх сіл. Навпроти церкви стояв пам’ятник царю Олександру ІІ, який після реформи 1861 року був охрещений «освободителем».
У січні 1912 р. Снігурівка стала волосним селом. До Снігурівської волості входили такі села: Юріївка, Афанасіївка, Ново-Петрівка, Романо-Булгаково, Баратівка.
Цього ж 1912 року місцеві мешканці відсвяткували всією громадою 100-річний ювілей поселення. На площі були розставлені столи з національними стравами, у церкві пройшло велике богослужіння, на святі привітали першого поселенця, якому теж виповнилося 100 років, - Парамона Лопатньова.
На цей час у селі вже було збудовано приміщення Кредитного товариства по вул. Широкій, млин власника Куриловича, будівля якого збереглася досьогодні, хоча зараз підприємство не функціонує. Поряд розташовувався будинок і крамниця цього господаря. У радянський час у будинку Куриловича була міліція, з 30-х років – бібліотека, з 1970 року – районний краєзнавчий музей .
На початку ХХ ст. Снігурівка стала хліботорговим центром Херсонського повіту. Цьому сприяло вигідне розташування села на гужовому шляху Херсон- Кременчук, а також водне сполучення по Інгульцю з Херсоном та іншими причорноморськими портами. У 1916 році була збудована залізниця Херсон-Миколаїв-Катеринослав (Дніпропетровськ, а нині - Дніпро) зі станцією Снігурівка.
Статистичні дані 1916 року засвідчили, що на цей час у Снігурівці було 650 господарств, у яких мешкало 3729 чол. Внаслідок війни 1914 року чоловічого населення зменшилося як у селі, так й у волості. У селі було 3 кузні, 7 шевських майстерень, 13 дрібних лавок.
У 1973 році в гостях в українських снігурівчан побувала делегація колгоспників із білоруської Снігурівки. Приймали їх у місцевому радгоспі «Рассвет». А в 1987 році у зв’язку з підготовкою до святкування 175 річниці нашого міста вперше білоруську Снігурівку відвідали посланці з наших країв, про що повідомлялося в ювілейному номері газети «Комуністичним шляхом» (№119, 122 від 3 та 10 жовтня 1987 р.). Під час урочистостей з цієї нагоди на стадіоні була присутня делегація зі Снігурівки на Смоленщині, Почесні гості вручили шкатулку з землею наших прабатьків.
За матеріалами книги "Снігурівщина: Із минулого - в майбутнє"
