A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Снігурівська міська об'єднана територіальна громада
Миколаївська область

ІСТОРІЯ ЗАЛІЗНИЧНОЇ СТАНЦІЇ СНІГУРІВКА

Дата: 23.04.2020 11:18
Кількість переглядів: 27

Забудеш рідний край – тобі твій корінь всохне.

Павло Тичина

Залізничне сполучення для будь-якого населеного пункту – це поштовх до його розвитку, який прискорюється завдяки оперативним і безперешкодним зв’язкам зі світом. Тож Снігурівка, яка до цього часу з транспортних засобів мала лише гужовий, на початку ХХ століття отримала такий ресурс.

1914 року поблизу села була побудована розподільча станція на лінії Херсон-Катеринослав-Марефа (Новомосковськ). Цікавий той факт, що вокзал передбачалося побудувати поруч із селом, на місці теперішньої «виямки». Та проект був опротестований поміщиками, бо станція мала розміститися на їх землях, а тому вони не побажали цього й домоглися, щоб під її будівництво були відведені селянські землі. З цих причин станція була віддалена від села.

Невдовзі на вимогу ділових кіл та градоначальників Миколаєва була також прокладена лінія до станції Водопій (сьогодні Миколаїв). Від станції Снігурівка була також споруджена дільниця залізниці до Апостолового Катерининської залізниці ( нині Придніпровської).

Напередодні Першої світової війни її будівництво не було завершене, однак під час окупації на картах німецького генштабу, виданих 1918 року, ця дільниця вказана, хоча по документах станція не була введена в дію.

Саме працівники залізниці показали снігурівчанам перші приклади робітничої згуртованості – наприкінці квітня 1917 року вони оголосили страйк з вимогою ввести своїх представників до складу волосного громадського комітету і домоглися свого.

Згідно свідчень очевидців того часу, які зберігаються в музеї Одеської залізниці, на цій дільниці вантажилося зерно. Під час окупації 1918 року між Миколаєвом-Снігурівкою-Апостоловим курсував бронепоїзд Германії. За часів громадянської війни він був відвойований червоноармійцями.

Про стратегічне значення станції свідчить і той факт, що восени 1920 року тут розмістився штаб 6-ї радянської армії. У пам’ять про цей факт на будівлі вокзалу була встановлена меморіальна дошка з написом: «Тут восени 1920 року знаходився штаб прославленої 6-ї армії, котра завдала головного удару по барону Врангелю. Армією командував А.І. Корк, членом Р.В.Р. був В.П.Потьомкін». За незалежної України у зв’язку з декомунізацією після виходу відповідного закону цей меморіальний знак був знятий з обліку пам’яток культури.

Снігурівська залізнична лінія формувалася, перш за все, для підвезення залізної руди з Кривого Рогу й марганцевої руди з Нікополя в Миколаївський порт, а також для зв’язку Миколаївського й Херсонського портів із найбільш розвиненими промисловими районами України: Харковом і Донецьком.

Враховуючи вигідне розташування станції, на ній було створене паровозне депо й дистанція шляху. Депо було обладнане майстернями для ремонту й екіпіровки локомотивів (паровозів). В дистанції шляху були майстерні для ремонту дрезин і шляхового інвентаря. Від початку станція була оснащена семафорами й мала телеграфний зв’язок у два проводи зі станціями Миколаїв і Херсон.

Дільниця Снігурівка – Апостолове введена в експлуатацію 1925 року, а в 1928 році через станцію пішли вантажі з Донбасу, середнього Придністров’я й Харкова до портів Миколаєва та Херсона. За добу на станції Снігурівка вантажили до 200 вагонів у літній період. Основний вантаж – це зерно, висівки, виноматеріали, вино.

За часів фашистської окупації станція активно функціонувала. Через неї проходили вантажі та війська противника. Звідси відправляли місцеве населення на примусові роботи до Німеччини. Багато снігурівчан змушені були тут працювати.

Під час Другої світової війни станція зазнала великих руйнувань, повністю була відновлена в 1951 році. Однак рух потягів на станції був організований уже в квітні 1944 року.

1952 року районна газета «Соціалістичним шляхом» повідомляла: «Прикладом стаханівської праці є робота зміни чергового по станції тов.Луняка, яка організувала відправку великовагового поїзда в 3200 тонн при нормі 1600 тонн…”

У 1954 році у зв’язку з будівництвом Каховської ГЕС був споруджений міст через Інгулець, а зі станції Снігурівка була прокладена нова залізнична дільниця.

У цей час наша станція входила до складу Придніпровської залізниці. А з 1958 року всі залізничні лінії, що проходили через Миколаївську й Херсонську області, були передані Одеській залізниці з організацією Херсонського відділення дороги.

У зв’язку з переходом на тепловозну тягу в 1964 році паровозне депо перепрофільовано в шляхову машинну станцію, а дистанція шляху переведена на станцію Каховка. Станція Снігурівка залишилася дільничною на цій лінії по розподіленню вагонопотоків на Миколаїв та Херсон і однією з баз, що здійснюють капітальний ремонт вантажних вагонів.

Нині станція не втратила свого призначення, працюючи за 4-ма напрямами: Миколаїв, Херсон, Каховка, Апостолове.

За добу станція Снігурівка пропускає 29 потягів, із яких 19 пасажирських. За такий же період переробляє (розформовує й формує за напрямами) 6 потягів, останні пропускаючи транзитом. Пасажиропотік за 10 місяців 2016 року склав 25979 чоловік.

Якщо в 1980 році тут працювало 175 залізничників, то 2016 року в штаті нараховувалося 58 членів трудового колективу.

До когорти залізничників у нашому районі належать також працівники колійно-машинної станції, яка веде свою історію від серпня 1945 року. 4 листопада щороку в День залізничника тут шанують династію Голенків. Олександр Віталійович нині працює майстром шляхових робіт, перейнявши естафету свого вітчима Валерія Володимировича Пасічника. Дід Голенко Віктор Іванович працював машиністом ждм (ХДВ), а бабуся Лідія Володимирівна – провідницею. А заснував сімейну традицію прадід Іван Михайлович Голенко, машиніст ждм. Чествують також і тих, хто залізничник уже в другому поколінні: Буйбаров, Гуливатенко, Петришин, Гичун, Козинець, Недобора-Кирюхіна, Панасенко, Ярошко, Бенько, Цушко.

У 2015 році колійна станція № 127 відсвяткувала свій 70-річний ювілей.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора