Люди твої, Снігурівщино
БУНЧУК Марія Варфоломіївна (1895 – 1986 рр.)
У далекі 30-і роки на Снігурівщині вирощували бавовник, і на його вирощуванні та збиранні прославилася ланкова-стахановка з села Павлівки Бунчук М.В. Доля цієї жінки переконує, що працелюбність – теж талант, даний Богом. Одна з 12 дітей бідного селянина з Василівки, вона росла змалечку звичною до праці, любила її й, за власними словами, вкладала в неї всю душу.
Марія Попович (дівоче прізвище) вийшла заміж за вдівця Демида Бунчука, що залишився з трьома дітьми, й переїхала до Павлівки. Разом із чоловіком, мудрим та роботящим, вміло тримала лад у домі та згоду між усіма шістьма дітьми (трьох народила у шлюбі). Своїм дітям батьки подали хороший приклад взаємоповаги. Демид Юхимович, гарний муляр, якого поважали на селі, був людиною розважливою, небагатослівною.
У числі перших Бунчуки вступили до колгоспу. На селі всі звали Марію роботящою. Ланкова приносила на ваги більше центнера – не одну й навіть не дві норми. Всі дивувалися: це не людина, казали, а якийсь комбайн! Іншим 30-35 кілограмів нелегко давалися, а вона - 100! Будучи вже на пенсії, Марія Варфоломіївна влітку завжди поспішала зі своєю «бригадою» на радгоспний тік: хай молодь повчиться у старої гвардії, як працювати треба, берегти народне добро.
Односельці згадують, що їхня землячка була людиною цілеспрямованою, вольовою, у будь-якій справі докопувалася до суті, завжди жила громадськими інтересами. А прикладом того, що в суспільстві цінуються саме працелюбність, самовідданість і бажання послужити громаді, є подальша доля цієї жінки. Її, рядову колгоспницю, висунули кандидатом у депутати Верховної Ради СРСР від Херсонського комбайнового заводу ім. Петровського, як ударницю-ланкову бригади по збору бавовнику.
12 грудня 1937 року Марія Варфоломіївна була обрана депутатом Верховної Ради СРСР першого скликання. Більше 12 років вона представляла наш край у найвищому органі радянської влади, 49 разів, за власними підрахунками, брала участь у сесіях Верховної Ради. І була вона не «почесним депутатом», а істинним народним голосом у владному органі. За її сприяння у рідному селі вбогі селянські хатини з солом’яними стріхами замінювалися на добротні будинки. Довелося депутатці їздити в далекі мандри, аби добувати для односельців будівельний ліс, першу черепицю тощо.
У березні 1940 року газета «Соціалістичним шляхом» повідомляє: «Дит’ясла колгоспу «Третій вирішальний» (Павлівка) користуються загальною любов’ю. Зараз у дит’яслах щоденно буває 45 дітей. Колгоспниці-матері високо оцінюють роботу зав.яслами – депутата Верховної Ради СРСР М.В.Бунчук».
З початком війни сім’я Бунчуків мусила евакуюватися, бо зрозуміло, з ким у першу чергу розправлялася німецька влада. Дорогою пережили тяжку втрату – вмерла падчірка Уля.
Усю війну Марія Варфоломіївна перебула в Актюбинську, й до цих пір родина як дорогу реліквію береже її трудову книжку на казахській мові. В евакуації працювала на відповідальній роботі – завідуючою торгівельної мережі заводу.
Дісталося їй і тривог за синів Михайла й Павла, які воювали на фронті. Пережила радість зустрічі з ними після війни – зраненими, але живими!
Часто Марію Варфоломіївну навідували журналісти районної газети, яким вона розповідала, як із головою колгоспу Іваном Гордійовичем Бунчуком піднімали господарство, починаючи після Другої світової війни майже все заново, коли навколо була суцільна пустка. Збирали людей по селу (а це були жінки й діти) і сіяли дідівським способом – вручну. Їй спало на думку звернутися до визволителів, кіннотників, які розташувалися у молодому павлівському гаю. На її прохання вони передали колгоспові 28 коней і 28 ходів. Як найдорожчий скарб, Марія Варфоломіївна везла роздобутих у Таврії п’ять десятків курей і близько тридцяти свиней.
Такою й запам’ятали рідні й односельці Марію Варфоломіївну Бунчук, якій доля дарувала 91 рік життя: неспокійного, складного, але сповненого відчуття своєї потрібності для людей. Працьовита й турботлива, небайдужа до чужих проблем, добра й щедра, дружелюбна й людяна, доброзичлива й вимоглива до себе - проста Людина з великої літери.
З архівів Снігурівського історико-краєзнавчого музею
