A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
СНІГУРІВСЬКА МІСЬКА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА
БАШТАНСЬКИЙ РАЙОН, МИКОЛАЇВСЬКА ОБЛАСТЬ

Відлуння війни, яка ніколи не стане чужою

Дата: 15.02.2021 11:47
Кількість переглядів: 247

Тій далекій війні, коли останній радянський солдат покинув Афганістан, минуло уже тридцять два з лишком роки. Вже виросло нове покоління, для якого  та майже десятирічна війна – лише історія з життя держави, якої немає. І хоч тривала вона справді давно, в той же час, здається зовсім недавно.

Принаймні раз на рік, у день виведення «обмеженого контингенту радянських військ» з території Афганістану, людська пам’ять загострюється, стає більш відчутною і ніби детальнішою, що змушує знову і знову замислюватися над тими справді далекими подіями…

Для тих, хто пройшов через смертельне пекло тієї війни, вона не просто історія. То нестихаючий біль у серці за полеглими бойовими побратимами, за тими, хто відійшов у Вічність вже після повернення додому. Болючий слід залишила та кривава бійня і в долях багатьох наших земляків.

Як і у всі попередні роки, у цей день «афганці» прийдуть до пам’ятника воїнам­інтернаціоналістам, покладуть червоні гвоздики і мовчки згадають кожен своє. Бо відлік «афганського» часу у кожного з них теж свій і переплетений різними подіями з багатьма «шураві»…

Афган у кожного свій.

Первинна суть наказу була благородна: надати допомогу братньому народу. Кожен так і думав, що несе визволення поневоленим. Лише після того, як ступив на землю далекої країни з чужою вірою, де палало вогнище громадянської війни, усвідомив свою місію. Та діватись нікуди: є присяга і є завдання – треба виконувати.

Більшість із них у ті далекі часи тільки закінчили школу, а коли призвали в армію, навіть не знали про таку країну Афганістан. А тим більше не підозрювали, що там доведеться воювати. Ніхто не питав молодих хлопців, чи хочуть вони ризикувати своїм життям. Як і в 186 наших земляків, які побували там в різні роки, ковтаючи пилюку афганських доріг.

Їм сказали: «Треба!», і вони пішли всупереч бойовій недосвідченості, тільки однією особистою мужністю «необстріляні» бійці утримували свої позиції, будували бази для перебування обмеженого контингенту військ. І поверталися молоді хлопці з війни у далекій чужій країні змужнілі не по роках. Хто – скалічений, а хто – у цинковій труні. Нічим не виміряти горя матерів, яким доводилося жити далі без сина, але вони берегли пам’ять про них, вдивляючись в портрети в траурних рамках очима давно виплаканих сліз.

Для воїнів­інтернаціоналістів, які понюхали пороху, ця війна не минула безслідно. Багатьом «афганцям», яким пощастило повернутися живими з вогняного пекла, не вдалося вціліти в мирний час. Їх замучили і вбили стреси та хвороби, набуті в Афгані: гепатити, тиф, виразки шлунку та інші болячки. Списки померлих, на жаль, з кожним роком все довшають.

Ветерани не люблять згадувати про ту війну. Бо хто там був, той  все і так знає, а хто не був – той не зрозуміє. Тим більше, що для когось з них і сьогодні війна – страшна реалія. Як для С.М.Червоного, М.А.Авраменка, які боронять незалежність і територіальну цілісність держави на сході.

Бойовий досвід, загартованість, висока відповідальність, наполегливість дають змогу ветеранам­інтернаціоналістам залишатися дієвими і в цивільному житті. З честю виконавши свій військовий обов’язок, пройшовши суворі випробування, вони і сьогодні займають активну громадянську позицію.

Хотілося забути все, як страшний сон. Вже скільки минуло років, але той жах не забувається. Для ветеранів Афганістану й зараз постають перед очима страшні картини боїв, обличчя товаришів, які полягли, та те, як душмани глумилися над мертвими і пораненими.

Звісно, все пережите залишило тяжкий слід і в пам’яті, і в душі. Ветерани не можуть байдуже сприймати будь­чиє зневажливе ставлення до них, бо пройшовши через це пекло, вони не відступили у критичну мить та залишаються вірними бойовому братству.

Забувати досвід історії – злочинно. Віддати забуттю сумний досвід афганської війни – означає знехтувати трагічним уроком історії.

Летять, відлітають у Вічність роки, але скільки б їх не минуло, не зітруться у нашій пам’яті імена воїнів­«афганців».

«Немає більше тої любові, якщо хто покладе душу свою за друзів своїх», – написано у святому Євангелії. І нам, і наступним поколінням потрібно пам’ятати про тих, хто до кінця виконав свій солдатський і християнський обов’язок перед Богом і Вітчизною.

 

Сторінку за матеріалами Снігурівського музею воїнів­інтернаціоналістів підготував екскурсовод  Анатолій Заєць.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано