Світлій пам’яті поета – земляка
В Снігурівському історико – краєзнавчому музеї створено нову експозицію присвячену поету – земляку Бойченку Валерію Петровичу.
3 травня 2021 року виповнюєся 80 років від дня народження нашого поета-земляка Бойченка Валерія Петровича. На жаль, він не дожив до цього дня, відійшовши за межу вічності 10 років тому.
Народився В.П.Бойченко в 1941р. у Снігурівці, що на Миколаївщині. Закінчив середню школу в м. Херсоні, працював на судноремонтному та комбайновому заводах. У 1965 році закінчив факультет іноземних мов Львівського університету. По закінченні університету викладав англійську мову в школі-інтернаті в м. Душанбе. Після повернення в Україну викладав у Херсонському морехідному училищі, Херсонському індустріальному інституті.
Згодом переїжджає до Миколаєва. Працював викладачем у Миколаївському інституті післядипломної педагогічної освіти. Із 1986 по 1991 роки В.П.Бойченко був відповідальним секретарем Миколаївської організації Спілки письменників України, керівником літературного об'єднання «Стапель».
Наш земляк був почесним членом Всеукраїнського товариства «Просвіта», головою редколегії просвітницької газети. Із 1989 р. по 1998 р. був першим головою, потім співголовою Миколаївської крайової організації Всеукраїнського товариства «Просвіта», у 2000р. був обраний головою Миколаївської міської організації цього товариства, а також очолював Миколаївське міське товариство української мови. Учасник всеукраїнських конференцій багатьох організацій. Делегат Всесвітнього Конгресу українців.
Це був справжній українець - патріот: поет, перекладач, публіцист, краєзнавець, громадський діяч, лауреат престижних літературних премій. У його творчому доробку - бібліотека оригінальних творів, переклади відомих поетичних і прозових шедеврів світу, багато газетних і журнальних публікацій, краєзнавчих відкриттів
Ми можемо пишатися тим, що земний шлях Валерія Петровича почався саме на Снігурівщині. Поет ніколи не забував землі свого роду, сивого Інгульця, безкраїх ланів та славних хліборобів.
У Снігурівці знов хлопчиськом
Стою на березі крутім…
Тут - світла сонячного зблиски,
А там в заріччі, - перший грім…
Снігурівщина - це мала батьківщина, що привела Валерія Бойченка у великий світ літератури. Ще з юних років захоплювався він історією рідного краю. У подальшому краєзнавчі дослідження Валерія Петровича висвітлювали невідомі сторінки культури півдня України, що стало підставою вважати його відомим краєзнавцем. У своїй збірці «Три зошита» він висвітлив результати своїх краєзнавчих досліджень.
У нашому Снігурівському районі поет був частим гостем. Дуже привітний, комунікабельний, толерантний, Валерій Петрович умів заволодіти слухацькою аудиторією. Зацікавлено обговорювалися його збірки поезій «Іскри», «Сонячні кола», «Поліття», «Багряні колони», «Широти», «Світлі ріки», «Доброта», «Птахи над полум'ям», «Правий берег», «Не повториться мить». Він автор книжки для дітей «Який широкий світ!»; перекладів англійських та американських письменників.
В.П.Бойченко – лауреат обласної премії імені М.Аркаса 1997 року в номінації «Просвітницька діяльність» та літературної премії імені Павла Тичини. У 2008 році йому присуджено Всеукраїнську літературну премію ім. Олександра Олеся за поетичну збірку «Книга Леля».
25 березня 2011 року В.П.Бойченко відійшов у вічність. У його особі Миколаївщина втратила поета, перекладача, громадського діяча. Але справжні поети живуть і після смерті. Як і раніше, твори Валерія Петровича популярні серед його шанувальників та земляків. Творчий доробок поета вивчається на уроках літератури рідного краю. І досі викликають інтерес його краєзнавчі дослідження, що складають енциклопедію області.
Снігурівчани завжди будуть пам’ятати видатного земляка. Свідченням великої пошани є меморіальна дошка на фасаді публічної бібліотеки, що носить ім’я Валерія Петровича Бойченка. Увіковічнена пам'ять земляка і в назві однієї з вулиць його дитинства.
Інгулець
Той сад - у спогаді пече,
Нема уже тієї школи…
А він іще таки тече,
Наш Інгулець не охололий.
Уже немає тих стежок-
Їх трактори переорали,
Але ступи один лиш крок
І - хвиля, хвилечка зухвала…
Мій Інгулець таки ще є…
Він прохімічений стомився,
Але зозуленька кує,
Ще камінь до води схилився,
І ще маслина, мов звіря,
До хвилі простягає віти,
А ми, його забудьки-діти,
Перепливаємо моря.
І тільки в спогаді пече
Далекий берег сиротливий.
Він ще тече, він ще тече,
Наш Інгулець, наш терпеливий.
Валерій Бойченко прагнув донести до читачів свої відчуття, торкнутися щирим поетичним словом серця кожного. А його слова : «Хай вам засяє любов – любов до Вкраїни – матері,що вища за всі вигоди» стануть для нас своєрідним заповітом.
