Пам’ять в серці живе
Уже 76 років відділяє нас від знаменної події 1945 року – Дня Перемоги нашого народу у Другій світовій війні. Усі чекали її, але далеко не всі дочекались того радісного весняного дня 9 травня 45-го. Більше 5 тисяч снігурівчан склали свої голови на кровавім полі бою. На сьогодні на території колишнього Снігурівського району в живих лишилося троє учасників бойових дій тієї війни. Снігурівчанин Віктор Михайлович Мацюта, колишній артилерист, Олександра Григорівна Піддубієнко (с.Центральне), фронтова медсестра та Микола Пилипович Русінко (с.Новософіївка, Горохівська ОТГ), якому довелося воювати в діючій армії та партизанити в з’єднанні С. Ковпака.
На фронтах Другої світової воювало більше 15 тисяч наших земляків. Багато з них були удостоєні високих бойових нагород. Звання Героя Радянського Союзу удостоїлися В. А. Веденко з Кобзарців, уродженці Снігурівщини М. Мардар, з Афанасіївки Т. Р. Крупін та А.Я. Косенко з Богородицького. Баратівчанин О.П. Агеєнко, відважний льотчик, який загинув у повітряному бою, був удостоєний двох орденів бойового Червоного Прапора, Леніна, Червоної Зірки та Олександра Невського. Не повернувся з фронтових доріг Г.Є. Горбенко, командир полку, з Олександрівки. Сім’я Ф.А. Черепащука з цього ж села втратила трьох синів – Якова, Василя і Олексія. Шість синів з родини І.О. Горбенка захищали рідну землю від ворога, смертю героя при форсуванні Дніпра загинув льотчик І.І. Горбенко.
На меморіальних плитах у Снігурівці викарбувано 13 прізвищ Лопатньових, 10 – Луцкіних, 8 – Кураків, по 6 – Болотніх, Вараксів, Шаповалових, по 5 – Попелишків, Цуканових, Силкіних, Шойків, Скакунових та ще багато інших.
Хоробро воювали наші земляки на різних фронтах Другої світової. За свої ратні подвиги вони удостоїлись високих бойових нагород. Більше 45 фронтовиків були нагороджені найвищою солдатською відзнакою – орденом Слави. А В.А. Демидов, П. Ф. Ганусовський, І.І. Савченко, М.Л. Довбня (на фото), В.І. Шойко, П.С. Галушко - двічі.
Минули роки, десятиліття, народилися і виросли нові люди, минуть ще десятиліття і знову зміняться покоління. Але ніколи в пам’яті народній не повинна померкнути велич Перемоги, слава подвигу тих, хто її завоював.
Покоління, діти повоєнного часу п’ятдесятих, прийшло у світ, коли земля уже поволі заліковувала рани воєнного лихоліття. Ми, діти, любили слухати правду про війну колишніх фронтовиків. Моїм вчителем історії був мій дід Семен Єрофейович Заєць. Гвардії рядовий піхоти, який відвоював від першого до останнього дня війни. Він пройшов усі її пекельні кола і дивом залишився живим. Любив слухати його розповіді про фронтових побратимів, страшну смерть багатьох однополчан під Сталінградом, і серед Пінських боліт. Пам’ятаю діда донині, зраненого і худорлявого, який тільки на травневе свято одягав піджак з бойовими нагородами – орденом Слави та медалями. Для нього найсвітлішим святом був День Перемоги, коли за великим застіллям збиралася велика рідня. Мені, тоді малолітньому, було не зрозуміло, чому в їхніх очах була радість і сльози. Таким це свято і залишилося в моїй пам’яті.
Вдячні нащадки схиляють свої голови перед незабутнім подвигом старшого покоління, яке розгромило фашизм, відстояло рідну землю, честь і незалежність Батьківщини. На фото, яке зроблене на честь святкування 45-річчя Великої Перемоги у нашій Снігурівці, бачимо в колоні прапороносця А.М. Горюнова, В.Д. Гоцулю, І.А. Франчука, В.М. Чуприну, О.С. Корсунського, М.О. Коноваленка, А.І. Луговця, В.О. Решетнікова. Їх давно вже немає в живих, але пам’ять про цих солдат Перемоги житиме в нашій пам’яті вічно.
А.ЗАЄЦЬ
