Бойченко Валерій Петрович
Поняття Батьківщини для кожного з нас нерозривно пов'язане з образами її благословенної природи. Туманний ранок i осінній день, поле і літній нескінченний степ, солов’їний гай і вишневий садок - усе це зливається в єдиний образ рідного краю.
Саме рідна земля давала поетам натхнення й віру в завтрішній день, i саме в неї прохали вони мужності й сили, щоб творити “пісні солов’їні”. Багато хто з письменників оспівував у своих творах Снігурівщину. Із здивуванням ми дізнаємось про те, що автор широко відомий, знаний не тільки в Україні, теж народився та виріс в нашому місті це – Валерій Петрович Бойченко.
Народився 3 травня 1941 р. в місті Снігурівці на Миколаївщині. Закінчівши середню школу в місті Херсоні, працював слюсарем на суднобудівному та комбайновому заводах. Закінчив факультет іноземних мов Львівського університету у 1965 р. Викладав англійську мову в школі-інтернаті (м. Душанбе), в морехідному училищі та технологічному інституті. З 1986 р. – відповідальний секретар Миколаївської організації Спілки письменників України. Голова миколаївського Товариства української мови імені Тараса Шевченка.
В. П. Бойченко – це письменник, який «може малювати все, що проходить перед очима, не мучимий і не тривожимий всередині нічим». Мусимо визнати: є такі й у нинішню добу, коли «вже наше товариство, як розгардіяш». Здатних малювати все поспіль, здається, не бракує, а що до мук і тривог у середині є сумніви і либонь, не безпідставні. Маємо одначе впевненість: поет, чиї твори перед нами, живе й мучиться, й тривожиться долею народу, що йде «схилом угору» – так на диво точно, образно схарактеризовано теперішній трудний поступ нашого талановитого і врівні безталанного люду.
Видав збірки поезії «Іскри»(1972), «Сонячні кола» (1975), «Поліття»(1977), «Багряні колони»(1978), «Широти»(1981), «Світлі ріки» (1984), «Доброта»(1987), « птахи над полум’ям»(1989), збірку віршів для дітей «Який широкий світ!»(1989). Переклав дві збірки англійської та американської поезії для дітей: «У мене курочка була»(1973) та «Зроду я такого не бачив!» (1975). У його перекладі вийшли також повість американського письменника В. Джеймса «Димок» та роман англійського письменника Р.Л. Стівенсона «Корабельна катастрофа».
…Працював В.П. Бойченко на творчий роботі. З 1986 року – був відповідальний секретар Миколаївської організації Спілки письменників України, голова Миколаївського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, член Руху, Товариства «Зелений світ», «Меморіал», член Києво-Могилянського братства. Учасник всеукраїнських конференцій усіх організацій. Делегат Всесвітнього Конгресу Українців.
Валерій Петрович за природою свого таланту – лірик, однак тяжіє до філософського осмислення дійсності. Тематичні обрії поезії В. Бойченка досить широкі. Одна з тем, що з болем вривається на сторінки його творів, це – осмислення минулої війни, яка обпалила дитинство поета. Тут він знаходить вражаючі широти слова, його переживання передаються читачеві.
Високою поезією під пером майстра стали факти біографії поета, котрий народився у травні 1941-го року, за офіційним станом, він – дитя війни, іншим автором небезпричинно мовлено: «Ми не діти війни, і вона нам не мати». Ми такі діти Перемоги, завдяки якій вижили, знялися на крила, пам’ятаючи достеменно все, що з нами було. Вражаюча картина: трійко сільських дітлахів під час бомбардування сиділи удома і «вірили з дитячою наївністю, що нас від бомб хатина захистить»(!!) А відтак через чотири довгих роки повертається «в ту хату, що біліла за бузком», «солдат – медалі та сивини», то був батько, в якого «пахли руки подихом боїв», і який привіз дітям подарунок – «таке щось – кругле, різнокольорове» (деталі!) А то ж були ще ніколи небачені дітьми цукерки…:
Так он які вони, цукерки, он які – Солодші найсолодшої макухи.Валерій Бойченко у своїх віршах визначає географію, біографію, так звану ліричну драму. Так отож, його географічні параметри – Дніпро, Буг, Лиман, рідні Миколаївщина й Херсонщина, незбагненний Миколаїв, а надто родова земля Снігурівщини, села козацького Прибужжя, й саме звідси росте вічна Україна. Цілком конкретна адреса – материзна:
Тут мені все родинне і знане,
Тут акацій цвітіння рясне,
Й подорожник лікує не рани –
Він на світі тримає мене…
Блудний син, я благаю прощення…
Чую мамину мову в гаю.
Зупинімось під сонцем стражденним,
Щоб послухати душу свою.
Свої враження про дитинство, про рідне місто поет висловив у віршах «Стежки дитинства» , «Рідне», « Напередодні», «Інгулець», та інші.
Поезія Валерія Бойченка пройнята роздумами та розмислами, їхня глибока печальна філософія гріє втомлене серце й навіває радість.
В Українській поезії маємо воістину безбереге море інтимної лірики. Згадаймо шедеври Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Павла Тичини, Володимира Сосюри… Цей перелік можна продовжувати, але не буде зухвалістю вписати до розряду визначних ліриків і нашого поета, земляка. Переважне число віршів однієї з кращих поетичних книг Валерія Бойченка – «Книги Леля» – присвячене Жінці, образу зрідненої, «єдиної у цьому світі душі», цілковито земній і водночас обоготвореній, чиє почуття «йменням Леся прийшло й схилилось на плече». Це було в молодості, а ось уже – «ой не повернеться день цей – предивний, небачений»; або: «скільки весен на серці відквітло! Тільки ж та, найясніша,– була?..» Вочевидь, саме через це книга має підзаголовок «Лірична драма», бо в ній автор малює позажиттєву любовну ідилію, а, за його ж словами, «випробовування воно й утверджується».
Рядки які не просто хвилюють, – вражають:
Коли із мене виросте трава,
То будеш ти – та ж сама і нова…
Наскрізно проходять через лірику В. Бойченка мотиви відповідальності ліричного героя за долю України, за збереження природних багатств, захоплюється красою рідного краю, пройнятий повагою до історії і культури («Скеля Пугач», «Мертвовод», «Дитинча», «Принишкли над Бугом хати»). Полум'я – один із улюблених поетичних образів митця. Його тривожні відсвіти падають на всіх. Птахи, які ширяють над полум’ям, повинні знайти місце для приземлення, інакше вони впадуть і щезнуть у вогні; які б тривоги його не краяли, повинен отримати спокій для всіх народів. Авторові притаманний історизм мислення, але його турбують і складні проблеми сьогодення. Тривога за майбутнє рідного народу і всього людства звучить у багатьох поезіях Валерія Петровича. В основі збірки «Правий берег» поезії, посвячені екології природи та душі людської, громадянська, філософська лірика та інтимна лірика:
– Людиною не був лише той,
Кого ти обійшла, любове,
Нехай з тобою і згорю,
Нехай зітлію із тобою.
В.Бойченко займався і перекладацькою діяльністю. В його інтерпретації український читач може познайомитись із довершеною високохудожньою поезією сучасного американського поета Роберта Фроста.
Валерій Бойченко займав у наших краях та й у всій Ураїні дійову громадську позицію. Колеги-письменники двічі обирали його головою Миколаївської організації нині вже Національної спілки письменників України, співголовою першого на Миколаївщині громадського товариства «Зелений світ», його обирали першим головою міського та обласного Товариств Української мови (згодом «Просвіти»), він був головою редколегії та фактичним редактором просвітянського часопису «Аркасівська вулиця» одним із засновників обласних організацій Народного руху України, Товариства «Меморіал», Конгресу української інтелігенції тощо. І все ж як письменник , як майстер слова зробив він дуже багато, щоб «схилом угору» народові простувати впевненіше й стрімкіше. Має дві солідні відзнаки за дві останні книги поезій – Всеукраїнські літературні премії імені Павла Тичини та імені Олександра Олеся, обласну культурологічну премію імені Миколи Аркаса. Варто згадати публіцистичні та краєзнавчі публікації В. Бойченка починаючи ще з 60-х років, спочатку в Херсонській, потім у Миколаївській та республіканській пресі, його наполегливу роботу над кількома краєзнавчими темами протягом останнього десятиліття…
Спадає туман із душі, як столітня кора,
До самої суті ти бачиш себе, мов здаля,
Ти – вічна піщина з нетлінної кручі Дніпра,
Із тебе росте і громадиться рідна земля.
3 травня йому мало б виповнитися 70. Валерій Бойченко ще на початку березня готував до друку власний бібліографічний покажчик, 3-томник «Тарас Шевченко і Миколаївщина», вибрані краєзнавчі матеріали, нову книгу віршів, низку поетичних перекладів, критичних суджень щодо розвитку сучасної української та світової культури. Не судилося хворому серцю витримати напруги великих справ, якими могла б пишатися не тільки Миколаївщина, – Україна. Життя обірвалося досить трагічно...
Помер Валерій Петрович Бойченко 25 березня 2011 року.
Весна 2011-го викрала і його пані Лесю, яка присвятила усе своє життя бібліотечній справі. Доземно вдячні Вам за вашу працю…
Це – істинно українська поезія! До того ж – степова! Наша рідна!
О Степе український, давній храме.
Просторий і високий – аж замру,
Коли твоя летюча діорама
Возносить мовчки вікову журу…
Валерій Бойченко
Покіль ми хвацько промовляли
З трибун високих і низьких,
Покіль ми лозунги писали
(На тлі червонім – білий штрих),
Ми щире злото розгубили
Та назбирали мідяків,
Навчились думати впівсили,
Імітували співаків.
Та істина – ізнову гола:
Потужний флер ізнов згорів,
І щира правда очі коле,
Як за Шевченківських часів.
