До Дня залізничника
ІСТОРІЯ ЗАЛІЗНИЧНОЇ СТАНЦІЇ СНІГУРІВКА
Залізничне сполучення для будь-якого населеного пункту – це поштовх до його розвитку, який прискорюється завдяки оперативним і безперешкодним зв’язкам зі світом. Тож Снігурівка, яка до цього часу з транспортних засобів мала лише гужовий, на початку ХХ століття отримала такий ресурс.
1914 року поблизу села була побудована розподільча станція на лінії Херсон – Катеринослав. Цікавий той факт, що вокзал передбачалося побудувати поруч із селом, на місці теперішньої «виямки». Та проект був опротестований поміщиками, бо станція мала розміститися на їх землях, а тому вони не побажали цього й домоглися, щоб під її будівництво були відведені селянські землі. З цих причин станція була віддалена від села. Згідно свідчень очевидців того часу, які зберігаються в музеї Одеської залізниці, на цій дільниці вантажилося зерно. Під час окупації 1918 року між Миколаєвом – Снігурівкою – Апостоловим курсував бронепоїзд Германії. За часів громадянської війни він був відвойований червоноармійцями.
Про стратегічне значення станції свідчить і той факт, що восени 1920 року тут розмістився штаб 6-ї радянської армії. У пам’ять про цей факт на будівлі вокзалу була встановлена меморіальна дошка з написом: «Тут восени 1920 року знаходився штаб прославленої 6-ї армії, котра завдала головного удару по барону Врангелю. Армією командував А.І.Корк, членом Р.В.Р. був В.П.Потьомкін». За незалежної України у зв’язку з декомунізацією після виходу відповідного закону цей меморіальний знак був знятий з обліку пам’яток культури.
Снігурівська залізнична лінія формувалася, перш за все , для підвезення залізної руди з Кривого Рогу й марганцевої руди з Нікополя в Миколаївський порт, а також для зв’язку Миколаївського й Херсонського портів із найбільш розвиненими промисловими районами України: Харковом і Донецьком. Дільниця Снігурівка - Апостолове введена в експлуатацію 1925 року, а в 1928 році через станцію пішли вантажі з Донбасу, середнього Придністров’я й Харкова.до портів Миколаєва та Херсона.
За часів фашистської окупації станція активно функціонувала. Через неї проходили вантажі та війська противника. Звідси відправляли місцеве населення на примусові роботи до Німеччини. Багато снігурівчан змушені були тут працювати.
Під час Другої світової війни станція зазнала великих руйнувань, повністю була відновлена в 1951 році. Однак рух потягів на станції був організований уже в квітні 1944 року.
У зв’язку з переходом на тепловозну тягу в 1964 році паровозне депо перепрофільовано в шляхову машинну станцію, а дистанція шляху переведена на станцію Каховка. Станція Снігурівка залишилася дільничною на цій лінії по розподіленню вагонопотоків на Миколаїв та Херсон і однією з баз, що здійснюють капітальний ремонт вантажних вагонів.
До когорти залізничників належать також працівники колійно-машинної станції, яка веде свою історію від серпня 1945 року. Шанують династію Голенків. Олександр Віталійович майстр шляхових робіт, перейнявши естафету свого вітчима Валерія Володимировича Пасічника. Дід Голенко Віктор Іванович працював машиністом ждм (ХДВ), а бабуся Лідія Володимирівна – провідницею. А заснував сімейну традицію прадід Іван Михайлович Голенко, машиніст ждм. Чествують також і тих, хто залізничник уже в другому поколінні: Буйбаров, Гуливатенко, Петришин, Гичун, Козинець, Недобора-Кирюхіна, Панасенко, Ярошко, Бенько, Цушко.
Снігурівський історико – краєзнавчий музей
