До Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва
Прагнення до культури завжди було потребою людини.
У Снігурівці, за згадками старожилів, майже кожну неділю були концерти художньої самодіяльності. У парку культури й відпочинку, що знаходився на території теперішньої адмінбудівлі Інгулецької зрошувальної системи аж до вулиці Жовтневої, була сцена й танцювальний майданчик, столики для шахістів, куточок ДТСААФ, стрілецький тир.
У вихідні дні вечорами грав духовий оркестр, який був відроджений фронтовиком Лустою Василем Григоровичем. Музиканти – в основному підлітки. Початківці прислухалися до порад не тільки свого керівника, а й до Желнарського І.І., якого всі шанобливо звали дядя Ваня. Авторитетами також були його син Віктор та Голокоз Володимир. Це був кістяк оркестру, солісти. Відданий своєму оркестрові його учасник Захаров Леонід Денисович згадує, що свій перший іспит післявоєнний колектив склав у 1946 році на районній учительській конференції, виконавши державний гімн.
У цей час серед оркестрантів були Черненко Леонід, Завірюха Григорій, Шаповалов Микола, Шитов Іван, Козлов Микола, Чепурко Іван, Сніговий Віктор. Із часом з’явилися цілі династії музикантів-духовиків: Желнарські, Захарови, Катугіни.На 50-і роки минулого століття припадає розквіт не лише народного господарства в районі, а й художньої самодіяльності трудящих. Згадувала колишня завідуюча районного Будинку культури Євтушенко Тамара Дмитрівна: « У ті роки було престижно кожній організації чи установі мати хор. А нотну грамоту на все місто знали тільки я та Т.В.Поліщук.
Отож і займалися з чималою кількістю вокальних колективів… Після закінчення робочого дня в самій Снігурівці разом із баяністом Ф.М.Рябцевим ми перепливали човником через річку до сусідньої Павлівки, щоб розучити нову композицію чи пісню з сільським хоровим колективом».Активізація культурного життя значною мірою була пов’язана з будівництвом Інгулецької зрошувальної системи. 1952 року в місті з’явився новий Будинок культури будівельників БМУ-25. Першим його директором був Сулімов Григорій Ананійович. У Будинку культури працювали 17 різних гуртків художньої самодіяльності й вечірня музична студія.
У 1961-1962 роках в районі працювало 36 сільських клубів, 2 Будинки культури.При районному Будинку культури в цей час був створений танцювальний колектив під керівництвом Рубцова Михайла Петровича. Його чоловіча група з болгарським танком «Шевчики» була удостоєна виступу на звітному концерті Миколаївської області в Київському Національному палаці «Україна» (60-і роки). Його переможну естафету приймає вокальний ансамбль «Мрія», дебютувавши на цій же сцені 1972 року. Наступного року в районній газеті з’являється повідомлення про те, що учасниця художньої самодіяльності радгоспу ім.Мічуріна Людмила Потикайло за свій чудовий голос отримала запрошення до знаменитого хору імені Григорія Вірьовки в Київ.
Самодіяльні колективи колишнього радгоспу ім. Мічуріна добре відомі в районі. У 70-х роках при Василівському будинку культури був створений хор під керівництвом Верловицького Михайла Порфировича, (акомпаніатор – Ридош Микола Миколайович). 1977 року колектив став дипломантом республіканського огляду художньої самодіяльності і третього туру Всесоюзного фестивалю аматорів сцени.Неодноразово перемагав на обласних оглядах художньої самодіяльності чоловічий вокальний ансамбль «Козацький передзвін» Євгенівського будинку культури, двічі отримавши право продемонструвати свою творчість киянам із республіканської сцени. Цей колектив, створений 1975 року завідуючим БК Максимчуком Михайлом Олексійовичем, має звання «народний» (2009 р.). У 2009 році посів перше місце в VI обласному огляді фольклорних колективів та ансамблів «Троїсті музики» «Від села до села танці та музики», у 2011 р. – переможець обласного конкурсу вокальних ансамблів та солістів-вокалістів ім. О.Присенка.
Незмінним акомпаніатором цього колективу є Дмитрик Петро Іванович. При районному Будинку культури діяв танцювальний колектив «Джерело». Біля його витоків стояв Літвінов Володимир Миколайович, випускник хореографічного відділення Сумського культосвітнього училища, який у 70-х роках зібрав любителів танцю серед учителів, вихователів дитячих садків, старшокласників міста. Колектив був неодноразовим учасником обласного конкурсу «Чарівний чобіток» та багатьох інших, здобуваючи почесні перемоги. Серед його перших ентузіастів були Луста Ірина, Черенкова Надія, Лапченков В’ячеслав, Рубцов Петро, Москальова Юлія.Жоден концерт художньої самодіяльності років розквіту краю не обходився без талановитих солістів, серед яких слід назвати Савченко Р.Д., Бахуту В.Д ., Одольську О.І, Галіцину Л.М., Протасову Т.С., Клименко Н.Д., Ремарчука Д.В., Леженцеву Т.С., Лопатньова В.М., Янкевича М.І та інших.
Усім в районі відомий афанасівський ансамбль народної пісні «Озеряни» під керівництвом Шапір Ніни Іванівни.Славилася Снігурівщина й хоровим мистецтвом. У 1986 році на базі Снігурівського районного будинку культури створений хоровий колектив під керівництвом нині заслуженого працівника культури України Грицаєнко Галини Петрівни. Його акомпаніаторами в різні часи були Паво С.О., Топчій О.П., Закусілов М.М. Знаменним є те, що в цей колектив уже відомі самодіяльні аматори міста привели й своїх дружин та чоловіків. Це такі сімейні пари: Бахути Валентин Дмитрович та Людмила Миколаївна, Ремарчуки Дмитро Васильович та Людмила Василівна, Товсточуби Іван Іванович та Любов Захарівна, Аулов Валерій Іванович та Табакова Надія Михайлівна, Савченки Раїса Дмитрівна та Василь Іванович.
Багато років Галина Петрівна була також беззмінним керівником хорового колективу ветеранів війни та праці.Мистецтво хорового співу має міцні традиції й у Афанасіївській сільській громаді. У 1972 році тут був створений хор, художнім керівником якого став Топчій О.П. З 1974 року художнім керівником хору «Злагода» є Голокоз Д.Д. У 1987 році хор став лауреатом обласного фестивалю-конкурсу хорів, присвяченого ювілею Миколи Аркаса, після чого йому присвоїли звання «народний». У 2017 році колектив брав участь у Всеукраїнському фестивалі народної творчості «Червона калина», на якому виступив із успіхом. В кожному селі організовувалася робота агітбригад, які виїздили до трудівників сіл району під час важливих сільськогосподарських кампаній – весняно-польової, жнив, зимівлі громадського тваринництва. Активними учасниками агітбригади були Бахута Валентин, Грицаєнко Галина, Жиленко Валерій, Бойченко Надія, Литвиненко Людмила, Жернович Лариса, Василенко Микола, Протасова Тамара, Леженцева Тетяна, Москальова Надія та інші самодіяльні аматори Снігурівки. Працівники культури району активно запроваджували нові цікаві форми роботи. Так, поколінню 70-80-х рр. добре пам’ятні хвилюючі заходи з циклу «Від усієї душі» - розповіді про людей Снігурівщини з цікавою долею, про багатодітних матерів, доярок-4-тисячниць, інших передовиків виробництва та відомих людей. Проникливо вела ці зустрічі Луцкіна Олена. Розповідь про культурне життя району 70-80-х років була б не повною, якби не згадали про масове захоплення молоді того часу створенням вокально-інструментальних ансамблів. В районі вони були створені майже в кожному сільському Будинку культури, а в Снігурівці їх було декілька. Щороку 2 травня в літньому кінотеатрі (зараз це територія ринку позаду супермаркету «33 кв. метра») проходили районні конкурси ВІА, які збирали доволі чисельні глядацькі аудиторії.
Надіємося, що традиції наших земляків будуть продовжуватися для згуртування громади, урізноманітнеться дозвілля людей.
Снігурівський історико–краєзнавчий музей
